Слава ЗСУ!

- Тепер слухай, там за будинком є собака, хоча вона й прив*язана треба тихенько назирати і піти. Ось пакет, а тепер тихенько йди за мною.

Аліса спритно перелізла через огорожу і, пригнувшись, пішла до полуниці, Саша слідом за нею. На грядці й справді була полуниця, велика і соковита. Коли в пакеті вже було достатньо полуниці, а хлопець з дівчиною збиралися вже йти, нізвідкіля з*явилася Блейк і почала гавкати.

-Блейк,тихо,тихо. Саша, швидко тікай.

До гавкоту Блейк приєднався ще один,який все голоснішав. У вікнах загорілось світло.

Саша, нічого не розуміючи, переліз через паркан і зупинився чекати Алісу. Дівчина,швидко перестрибнувши, схопила Сашу за руку і щодуху побігла. Десь далеко було ще чути гавкіт,коли вони добігли до озера і нарешті зупинились. В обох серця вистрибували з грудей,але щойно друзі сіли на траву,як над озером залунав веселий і заливний сміх. Трішки прийшовши до тями, Аліса з Сашою взялися ласувати полуницею.

- О, давно я не куштував такої полуниці, дуже смачна.

- Дякую, моя бабуся була б задоволена.

- Тобто? До чого тут твоя бабуся?

- То була грядка моєї бабусі. Вибач,що не сказала тобі.

- Та нічого страшного, було весело. Але тоді чому ми тікали?

- А як ти думаєш,що б подумала моя бабуся, якби зустріла мене в дві години ночі в себе в саду з незнайомим хлопцем під час крадіжки її полуниці?

- Так, це було б дивно. - і обоє знову розсміялися.

- А мені здається, що ми вже не малознайомі.

- Ну,Саш, після такої-то пригоди ми вже точно друзі. Але ти так і не сказав,чому ти зараз тут, а не вдома з батьками і друзями.

- Там просто не дуже весела історія.

- Вибач,якщо не хочеш,то нічого не розказуй.

- Та ні, мені все одно треба з кимось поговорити. А,як кажуть, незнайомим людям легше відкрити душу. Хоча ти вже й не незнайомка. Добре, я розкажу. Я втік від усіх і не хочу бачити нікого. Дівчина,яку я любив збирається заміж за мого найкращого друга. Через місяць у них весілля і я маю бути свідком, але я навіть уявити собі не можу як це має бути. Спочатку вона була для мене лише другом,але якось непомітно я закохався в неї. Найважче те, що вона мене не любить і мій друг нічого не знає про мої почуття до неї. Тобто, взагалі ніхто не знає і не підозрює як для мене це важко. А я не хочу втратити нікого з них. Вони занадто важливі для мене, але в той же час я просто не можу бути на їхньому весіллі свідком. Тому я приїхав сюди, щоб прийняти якесь рішення. Саме для цього я прийшов вночі до озера,щоб подумати і зустрів тебе.

- То може це доля? Може я маю якось допомогти прийняти тобі це рішення… Ти дуже її любиш?

- Я вже сам нічого не розумію, я знаю її з дитинства, вона мені завжди все розповідала. Тому я знаю,що він робить її щасливою,а вона його. Можливо, я просто боюся втратити їх обох і тому все стає ще гірше.

- Чесно,я навіть не знаю що тобі сказати. Ти ж сам кажеш,що вони разом щасливі і ти не хочеш їх втратити, то просто відмовся бути свідком на їх весіллі, скажи, що ти їдеш за кордон по якійсь важливій причині. Можливо,ця дівчина не твоя доля, а в тебе ще попереду все.

Саша дивися на озері, на відображення місяці в воді і думав, що Аліса права. І можливо те,що він зустрів її тут був знак долі.