Слава ЗСУ!



Кохання здатне створити будь - яке диво

Розділ 1

Ангел на землі

Вона не вірила в існування ангелів,

доки не закохалась в одного з них...

“Місто Ангелів”

Київ — місто прекрасне, місто щасливе, над величним Дніпром, весь в сонячних плямах. Місто духовної сили. Не дивлячись на те, що Київ іноді повен смутку та розчарувань, а мрія здається ірреальною — він надає безліч можливостей та шляхів, а по якому з них йти — вибирати тобі. Адже насправді ми самі будуємо свою долю, все залежить від того, як ми скористаємося своїм шансом.

Навіть зараз, коли на землю опускається прохолодна весняна ніч — Київ неймовірний! Темне просторе небо запалилось мільярдами зірок, а місто засвітилося тисячами живими вогниками. Здається, що Київ тільки зараз прокидається і починає жити своїм життям. Пишні сади мовчки чекають ночі, знаючи, що зірки обов'язково падатимуть...

Гарна дівчина з дуже довгим хвилястим волоссям, виразними очима і такими милими рисами обличчя неспішними кроками йшла по тротуару, вдихаючи свіже квітневе повітря з запашним ароматом квітучих дерев, який вночі та ще й після дощового дня відчувався особливо гостро, виразно. У цьому і є ніжна принада весни! Дівчина насолоджувалась київською весняною ніччю і, глибоко занурившись у свої думки, не бачила перед собою дороги. Вона несподівано зіштовхнулась з незнайомим хлопцем і, швидко нахилившись, підняла теку, яка випала з його рук.

— Ой...Вибачте, будь ласка! Я просто задумалась... — розгублено промовила дівчина, подаючи йому теку. — Тримайте!

— Нічого страшного! Буває, — на обличчі хлопця з’явилась така ласкава, щира посмішка, яка тільки може бути. — Чому така чарівна дівчина гуляє одна в такий пізній час? — хлопець виявився дуже комунікабельним і відчував себе цілком невимушено.

— Доводиться іноді, — усміхнувшись, відповіла дівчина. — До того ж, сьогодні такий чудовий вечір!

— Таак... Це правда! — погоджується він, зачаровано піднімаючи свій погляд на небо. — І дихається так легко!

— Гаразд, мені уже пора. Вибачте ще раз... — ніяково промовила вона збираючись уже йти.

— Давай я проведу Вас! — вираз його обличчя вмить стало серйозним. — Як Вас звуть?

— Злата.

— Ярослав. Приємно познайомитись!

— Мені також, — Злата ввічливо йому посміхнулась. — Дякую, але проводжати мене не треба. Мені недалеко. До того ж, Ви у інший бік йшли...

— Не проти, якщо ми перейдемо на "ти"? — запропонував Ярослав. — Навіщо цей "офіціоз"? — з його вуст полився легкий, безпосередній сміх.

— Не проти, звичайно! — не заперечує Злата. За інерцією вона також весело засміялась.

"Він немов Ангел на землі, який своєю вогненною рукою здатен залишити символ на дверях!" — Злата невідривно дивиться в його темні глибокі очі, від яких неможливо відвести погляд. Їй здається, що вона чує не шепіт весняного вітру, а шелест ангельських крил.

— Можна попросити номер телефону? — м'який, рішучий голос Ярослава перервав її казкові думки. — Поспілкуємося якось. Мені дуже цього хотілось би.