Слава ЗСУ!

— Я щось подібне вже чув, — каже Ярослав, згадуючи розмову з Антоном.

— Я просила не перебивати. Мені і так складно.

— Вибач! — Ярослав винувато опустив очі.

—Так ось... — продовжує Кіра. — У неї проблеми з генетикою... Щось з каріотипом. Точно не пам'ятаю. Я в цьому не розуміюся. Злата не може мати дітей. Через це вона «обпікалася» не раз. Вона дуже сильно переживає, і тепер не хоче зав'язувати ні з ким відносин. Вона боїться! Розумієш? Боїться! Ось і вбила собі в голову.

— Що?! Я ж ... — від почутого Ярослав відчуває як до горла підкочується клубок. — Злата... Златка... рідна, — тільки і зміг вимовити. Як же він хотів, щоб вона була поруч. Було непереборне бажання її підтримати, обійняти міцно - міцно, ніколи не відпускати. — Ось воно що... Злата через це так? Вона думає, що...

— Так! Так! — вигукує Кіра, перебиваючи його. — Саме так! Я не прошу тебе говорити мені, що ти відчуваєш зараз. Не поспішай. Що б ти не думав про це, я тебе зрозумію. Але і Злату я теж розумію! Тому, якщо ти не впевнений... В такому випадку Злата має рацію, тобі дійсно краще зникнути з її життя. Залишити її в спокої. Ти зрозумів мене?

— Ні! Ти справді думаєш, що я так запросто візьму і відмовлюсь від неї? Злата — моя! Чуєш, вона моя! — твердо заявив Ярослав, стукнувши себе кулаком у груди.

— Моя, моя... — передражнює Кіра. — А Злата так не думає. Вона твоя власність, чи що? Не потрібно сприймати жінок, як якусь річ! — вимовляє вона з легким роздратуванням. — Жінка — це особистість! Зрозумій це! Тому тобі доведеться рахуватися і з її почуттями також.

— Кір, ну навіщо ти так? — зітхнув Ярослав. — Знаєш, я справді тобі не буду говорити якісь слова переконання про те, як Злата багато значить для мене. Про те, що вона для мене цілий світ. Як би наївно це не звучало. Я впевнений у своїх почуттях до неї і завжди відповідаю за свої слова. Я не менше твого хочу, щоб Злата була щаслива. Зі мною.

— Мене і не треба в цьому переконувати і щось говорити мені. Я вже сказала про це, — Кіра кладе руку йому на плече. — Ти повинен переконати її. Я розповіла тобі все це тому, що потрібно розставити всі крапки над "і". Зарубай собі на носі: "Жінки терпіти не можуть підвішеного стану, цієї невизначеності". Тут "так" або "ні". Третього не дано. А Злата ніколи не скаже тобі про це. Для неї це взагалі закрита тема. І мені влетить по повній від неї. Але сподіваюся, що я все зробила правильно..

— Спасибі тобі, — Ярослав з вдячністю подивився Кірі в очі. — Хоч щось прояснилося. Я спробую поговорити з нею. Я повинен зробити це. Чого б мені це не коштувало! Кажеш, Злата через два тижні повертається? — хлопець на мить задумався. — Значить, у мене є трохи часу. Сподіваюся, що встигну.

— Що ти задумав? — запитує заінтригована Кіра.

— Я їй дещо обіцяв. Скоро дізнаєшся. До речі, а де Аська? Щось я її ніде не бачу.

— Так вона була десь тут, — Кіра теж озирається по сторонах, шукаючи кішку. – Вона поїла і напевно сховалася в Златиній спальні. Ася любить спати на її ліжку. Злата навіть намагалася відучити її, але нічого не вийшло. Я зараз піду, подивлюся.

— Я теж не проти поспати на її ліжку, — всміхнувся Ярослав.

— Ох, вже ці чоловіки... — Кіра усміхається йому у відповідь. - Почекай хвилинку! — дівчина виходить з кухні. Через пару хвилин вона повернулася з посмішкою на обличчі і кішкою на руках. Мордочка Аськи висловлювала повне невдоволення. Їй явно не подобалося, що її підняли з затишного, теплого містечка і потривожили її сон. Кішка нервово змахувала хвостом, показуючи своє обурення і, здавалося, що вона в будь-яку хвилину готова пустити в хід свої кігті.