Слава ЗСУ!

— Я мала рацію, вона дійсно була в спальні і солодко спала, згорнувшись у клубочок, — Кіра легенько гладить кішку по спинці.

— Дай мені її, — Ярослав підходити до Кірі і бере Аську на руки. — Яка вона гарна! Підросла - то як! — захоплюється хлопець, погладжуючи кішку. Її шерсть була блискучою, гладкою і приємною на дотик, а грайливі жовті очі випромінювали здоров'я і цікавість. Від того нещасного, хворого і покинутого кошеняти не залишилося ні сліду! Ця кішка мала для Ярослава якесь особливе значення і нагадувала про той прекрасний час, коли вони зі Златою знайшли її. Перед ним знову постав той чудовий романтичний весняний день — прогулянка по місту, каток, погляд Злати, її емоції... Тоді він відчував себе дуже щасливим від того, що вона була поруч.

— Так, Злата добре за нею доглядає, — каже Кіра, перериваючи його думки. В цю хвилину задзеленчав її телефон, який лежав на столі..

— Це Злата, — Кіра глянула на екран. — Треба ж... Як відчуває!

Почувши це, Ярослав злегка відкрив рот і застиг на місці.

— Кір, будь ласка! Ти можеш увімкнути гучний зв'язок? — ледь чутно промовив він.

— Ще чого! Ні, звичайно! — категорично заперечує Кіра — Ти розумієш, про що ти просиш?!

— Кір, я прошу тебе... будь ласка! — благає Ярослав. — Вона на мої дзвінки не відповідає. Тільки одне повідомлення мені надіслала. Просила, щоб я їй не телефонував і не писав. Я дуже хочу почути її голос.

— Що ж з тобою робити? Гаразд, — здається Кіра, телефон наполегливо продовжував вібрувати в її руці. — Тільки сиди тихо! Ні єдиного звуку! Не видавай мене! — суворо наказує вона. Ярослав енергійно киває у відповідь.

— Так. Привіт, Златка! — Кіра натиснула зелену кнопку. — Як ти там?

— Та все нормально. Тут гарно так! — відповідає Злата бадьорим голосом. — Ти як там? Ти зайнята? Чому так довго слухавки не брала? Не відволікаю тебе?

— Ні - ні! Що ти? — Кіра поспішає запевнити її. — Я рада тебе чути. Я саме зараз у тебе вдома.

— А так? Раз ти вже там, відчини вікна, будь ласка! Хоча б ненадовго. І не забудь зачинити, коли будеш йти. Нуу... Можеш заодно і пил протерти, підлогу помити, — Злата жартівливо засміялася в телефон.

— Бач, як розкомандувалася! — посміхається Кіра. Веселий голос Злати щиро порадував її.

— Як там моя маленька "хуліганка"? — запитує Злата, хвилюючись за кішку. — Не сумує?

— Ні. Думаю, що ні. Мені чомусь здається, що вона не сумує, їй дуже добре зараз, — відповідає Кіра, дивлячись на Аську, яка відчувши щось рідне, розташувалася на колінах Ярослава. Голосно муркочучи, кішка довірливо притулилася до його руки і терлась об його долоню. Ася висловлювала вищу міру котячого щастя. А Ярослав не відводив свого погляду від Кіри і уважно прислухався до розмови. Від голосу Злати у нього все змішалося всередині. Він відчув такий приплив ніжності і теплоти. Це не пояснити словами!

— Я так скучила! — продовжує говорити в телефон Злата. — І хочу всіх вас побачити. Слухай, Кір, ти не знаєш, як там Ярослав? Не зустрічала його?

— Ні, я його не бачила. Його зараз у місті немає, — обманює Кіра. — Так ти зателефонуй йому! Поговори з ним!