Слава ЗСУ!

— Ні. Зараз не хочу. Рано ще. Я кави поп'ю, — відповідає дівчина. — Краще піду, трохи прогуляюся...

Злата вийшла на ганок з чашкою ароматної кави в руках, насолоджуючись кожним ковтком. Ранок такий приємний, чарівний і повен ніжності. Природа прокидалася, світ наповнювався життям, новим диханням, красою, а світлі сонячні промінчики пестили обличчя, наносячи тонкий шар теплоти, здається, що саме сонце тебе обіймає. Новий день, нові думки і відчуття. Допивши каву, дівчина перекинула волосся через одне плече, в легкому літньому платтячку вийшла з подвір'я,прямуючи в бік лісу. Пройшовши трохи по стежці, Злата зняла босоніжки і босими ногами ступила на зелену траву, яка купалася у ранковій росі. Всюди спів птахів і аромат різноманітних кольорів. Неподалік пахло стиглою малиною. Дзвінко дзюрчав струмочок, Злата опустила свою долоню в прозору воду, в якій відбивалось безкрає блакитне небо. Повне усамітнення з природою дарувало хвилини душевного спокою. Ти перестаєш турбуватися про те, чого у тебе немає, дякуєш Всесвіту за ті чарівні речі, які оточують в цьому світі. Це так чудово, досліджувати ліс, ходити вранці по сирій траві, чути її шепіт. Слухати шурхіт листя і музику квіткових скрипок, кружляти разом з вітром, збирати величезні букети ромашок, на яких горіли вогнем яскраві крапельки сонця, і подарувати його мамі. Але не дивлячись на душевну гармонію, Злата впіймала себе на тій думці, що вона шалено скучила за Києвом, за своїми друзям. У неї було непереборне бажання побачити Ярослава! Вона відчуває, як її сильно тягне до нього, і не могла не думати про це... Їй так хотілося сказати йому, як сильно вона кохає його. Сказати як багато вона значить у її житті. Але серце і розум говорили на різних мовах.

*****

Кіра повернулася з фітнес - клубу більше години тому. Вигулявши собаку, вона як раз переодяглася і вже збиралася знову йти, коли задзвенів дверний дзвінок. Лабрадор світлої масті голосно загавкав. Виляючи хвостом, він вибіг в коридор.

— Фу, Дарсі! Сидіти! — відчиняючи двері, Кіра притримує собаку за нашийник.

— Злата ??? — побачивши перед собою подругу, Кіра кілька секунд стояла на місці, здивовано кліпаючи віями. — Ти ж начебто через тиждень має приїхати.

— Передумала. А ти не рада мене бачити? — посміхається Злата.

— Скажеш таке ... Ще як рада! — Кіра на емоціях обіймає Злату. — Я просто не очікувала.

— Так я навмисно тобі не говорила, щоб ти не встигла свої "косяки" приховати, — сміється Злата. Вона нахилилася і ласкаво звернулася до собаки. — Привіт, мій волохатий друже! Дай лапу, Дарсі! Ой, яка ти розумна собака. Молодець! — хвалить Злата, коли Дарсі радісно помахуючи хвостом, підняв передню лапу і поклав її в долоню.

— Та годі тобі! — відмахується Кіра. — Краще розкажи, як ти? Коли ти повернулася? — Кіра бере Злату за руку і тягне її на кухню.

— Кір, все добре, — Злата сідає на стілець. Вигляд у неї був трохи втомленим. — Дуже скучила. Приїхала кілька годин тому. Вирішила до тебе заїхати. Я тут вам гостинців привезла. Все домашнє.

— Велике спасибі! — дякує Кіра, розкладаючи продукти. — Як я рада, що ти вже повернулася! Я дуже сумувала за тобою.

— Я теж скучила. А Антон де?