Слава ЗСУ!

В більшості всі відомі пам'ятки Львова зосереджені в центральній частині міста, що значно полегшує їх перегляд. Тому, щоб не втрачати час, друзі вирішили пішки прогулятися прямо до центру міста. Храм Святих Єлизавети та Ольги — перша пам'ятка, яка зустрілася їм по дорозі. Друзі не поспішаючи насолоджувалися прогулянкою по місту, фотографувалися і ділилися своїми враженнями про Львів.

— Злато, з тобою все нормально? — запитує Ярослав. Помітивши, що вона почала відставати, він різко зупинився і стурбовано глянув на змучений вигляд дівчини. — Ти добре себе почуваєш? — хлопець бере в руку її долоню, а іншою гладить її волосся, яке було красиво заплетене в косу «водоспад».

— Не хвилюйся! Я погано спала, тому не виспалася. Ось і все, — заспокоює Злата.

— Щось трапилося? — Кіра відразу же підбігла до них.

— Та все нормально! — в голосі Злати почулося легке роздратування. Їй зовсім не подобалося, коли над нею «тряслися». Вона дістала з рюкзачка пляшку з водою і зробила кілька ковтків.

— Точно? — не вгамовується Кіра.

— Відчепись від неї, Кіро! — вступає Ярослав, відповідаючи за Злату. — Вона вже сказала, що все в порядку.

— Друзі, ми хоч правильно йдемо? — Ігор сумнівно озирається по сторонам.

— Начебто так, — каже Ярослав. Та й можна навігатор ввімкнути на телефоні.

У цей момент повз проходила молода, дуже симпатична пара. Помітивши трохи спантеличених туристів, хлопець з дівчиною відразу підійшли до них.

— Вам чимось допомогти? — привітно звернулася дівчина зі світлим волоссям і зеленими очима. Вона була одягнена в легку літню сукню, прикрашену сучасною українською вишивкою. Це було дуже красиво і робило образ дівчини ніжним та святковим.

— Будемо вам дуже вдячні! — Антон ввічливо посміхнувся їй у відповідь. — Загалом нам до Оперного театру потрібно. Ми уже давно були у Львові, тому хотілося б уточнити, чи правильно ми йдемо?

— Так, правильно, — киваючи, підтверджує дівчина. — Ми саме в той бік йдемо. Можете йти з нами, — пропонує вона.

— Якщо ви не проти, звичайно ...

— Ми будемо тільки раді, — уст дівчини торкнулася доброзичлива усмішка. — До речі, Я — Ярина, а це — Назар, — вона вказує на хлопця, який стояв поруч з нею. У нього було довге, злегка кучеряве волосся, що властиво артистичним, творчим натурам, незалежним і впевненим у собі людям.

— Дуже приємно, а я — Антон. Це моя дівчина — Кіра. Мої друзі — Ярослав, Злата, Вероніка та Ігор, — хлопець по черзі представляє своїх друзів, які теж були раді несподіваному приємному знайомству. Всі вони великою компанією попрямували до проспекту Свободи - одну з найпрестижніших і найкрасивіших вулиць Львова.

— А ви звідкіля приїхали? — запитує по дорозі Назар.

— Ми з Києва! — гордо відповіла Вероніка.

— О, ви зі столиці! Круто!

— Ми вже прийшли, — Ярина вказує на фантастичну, дуже красиву будівлю Оперного театру в стилі неоренесансу. Форми фасаду дуже складні і різноманітні: це колони, балюстради, ніші, насичені вишуканими скульптурами. Стоячи перед цим величним театром, відчуваєш, як тебе захоплює потужна хвиля мистецтва.

— Я раджу ще вам відвідати парк "Високий Замок". Ви не були ще там? Це теж недалеко, — каже Ярина. — Звідти відкривається чарівна панорама міста. Це прекрасне місце для романтичних прогулянок. Для закоханих пар саме те, що потрібно! — з цими словами дівчина міцніше стиснула руку Назара і подивилася на нього закоханими очима.