Слава ЗСУ!

— Не хвилюйся, Кіро! Все добре. Я просто вирішила прогулятися, — винуватим голосом пояснює Злата. — Потрапила під дощ. Так вийшло.

— Що? Просто гуляла ??? — у Кіри починає підвищуватися градус емоцій. — Злато! що говорять львів’яни: "Щоб тебе шляк трафив!" — скипіла вона, не заморочуючись про свій лексикон. — Ми тут вже не знали що й думати, а вона просто гуляє! А попередити, це ж так важко! Занадто багато честі, так? Трубку бери !!! Телефон для чого у тебе ?!

— Ви з Антоном у себе були! Відпочивали, напевно.. Або чи ви там ще займалися? Не знаю. Я не хотіла вам заважати. Ніка і Ігор теж пішли. А телефон був на зарядці, тому я й не відповідала. Мені що одній цілий день в номері стирчати чи що? Я не для цього до Львова приїхала! — виправдовується Злата. Від раптово підвищеного тону Кіри, вона навіть злегка здригнулася.

— Гуляла вона, трясця ... Вона просто гуляла! — бурчить Кіра, не слухаючи Злату. — Не роби так більше! Так же не можна!

— Кіро, може вже досить кричати на неї? — вступає Ярослав. — Головне, що вона вже тут і з нею все добре .

— Ой, погляньте - но! — Кіра сплеснула руками. — захисник знайшовся! А хто нещодавно мало не збожеволів? А? Хіба не ти?

— Ох, Кіро, Кіро ...

— Що "Кіро"? Я вже ... — вона зробила невелику паузу, не бажаючи озвучувати свій вік. — Не скажу, скільки років я Кіра ... Нє, ну ти скажи, хіба вона нормальна?! — не вгамовується дівчина, киваючи на Злату.

— Вона найкраща! — без вагань кидає у відповідь Ярослав.

— З тобою все зрозуміло! — відмахнулася Кіра, обурено закотивши очі. - Ох, вже ці закохані. У них пелена на очах!

— Кіро, може, ти вгамуєшся вже? Завелася! Задовбала, чесне слово! Поводишся, як істеричка! — не стрималася Злата, яку все це вже почало дратувати.

— Он як ... — тихим голосом мовить Кіра, відчуваючи, як всередині накочується образа. — Хто ще істерить - то!

— Так, дівчата! Заспокойтеся! — Ярослав намагається їх втихомирити. — Не вистачало, щоб ви ще посварилися тут. Ви настільки різні особистості, що я просто дивуюся, як ви взагалі змогли знайти між собою спільну мову і подружитися!

Дівчата одночасно різко обернулися в бік Ярослава, кидаючи на нього здивовані погляди. Вони подивилися на Ярослава так, ніби його присутність стала для них несподіванкою.

— А ти взагалі мовчи! — огризнулася на нього Кіра. — Тебе ніхто не питає!

— Ага. І справді, Ярославе. Чого ти лізеш? — Злата приєднується до подруги. — Ми з нею як посваримося, так і помиримося. Не без цього. І взагалі ... Їй в очі я говорю все, що думаю, так само як і вона мені. Я всім можу сказати, що у мене найпрекрасніша подруга. Наша дружба перевірена роками, і я впевнена в Кірі на всі сто! Ми чесні одна перед одною і можемо бути просто собою. Тепер зрозуміло? — сказавши це, Злата з викликом подивилася йому в очі.

— Добре - добре! — немов здаючись, Ярослав махає витягнутими вперед долонями. — Я зрозумів, що встрявати в жіночі "перепалки" — собі дорожче. Дивні ви, однак, істоти, жінки ... Просто дивовижні! Ви з якої планети? — посміхнувся хлопець, з захватом дивлячись на дівчат, які його навіть забавляли!

— З Венери, — захихотіла йому у відповідь Злата. Кіра на підтвердження енергійно закивала головою.

— Воно й видно. Такі ж гарячі і ... "феєричні"! — сміється Ярослав і жестами рук імітує вибух.