Слава ЗСУ!

— Ти вибач мене, якщо я була занадто різкою. Будь ласка! — з каяттям в голосі звертається Злата до подруги, прекрасно усвідомлюючи, що іноді буває несправедливою до Кіри. Адже саме Кіра в найважчі моменти перша прийде на допомогу, завжди зрозуміє, підтримає, і за весь цей час вона жодного разу не давала Златі приводу засумніватися в собі. — Я повинна була хоча б тобі смс написати, попередити. Я розумію, що тобі не байдуже, що зі мною відбувається, і ти хвилюєшся... Але, будь ласка, не потрібно на мене кричати. Ок? Я не дитина, щоб мене відчитувати. Тим більше, що все добре і нічого ж не сталося.

— Ти теж пробач! Я й правда, щось перегнула палицю, — винувато зітхнула Кіра. Порозумівшись, дівчата посміхнулися і обнялися.

— Злата повернулася вже? — почули вони голос Антона, який увійшов в номер. — Що тут відбувається? — він дивиться на всіх тривожним поглядом.

— Все нормально, Слава Богу! — відповідає Ярослав, підійшовши до друга і поплескавши його по плечу. — Ходімо, бо ще й ти отримаєш, — сміється він. — Вероніка з Ігорем на місці?

— Так, — відповів Антон. — Уже в готелі, нас шукають. І вони теж промокли.

— Я поки піду, переодягнусь, а ти клич їх, і спускайтеся в бар. Давайте посидимо всі разом, — пропонує Ярослав. — Тим більше, у мене є привід.

— Чому б і ні? — охоче підтримав його Антон. — Дівчата, ви теж не затримуйтеся. Ми чекаємо на вас, — звертається він до Кіри і Злати.

— Так, звичайно, — кивнула Злата — Ви йдіть! Я тільки в порядок себе приведу і відразу ж до вас приєднаюся.

*****

Вечір видався тихим і дуже теплим. Повітря було свіжим, дихалося неймовірно легко. Відчувався прекрасний запах сплячого листя і квітів. Сильно пахло озоном, але дощу не було. Ці кілька незабутніх днів, проведених у Львові, закінчилися, як одна мить. І ось друзі вже знову стояли на пероні в очікуванні потяга. Навіть Ярина з Назаром прийшли на вокзал, щоб провести киян, з якими за такий короткий час встигли подружитися. Утворивши невелике коло, чотири чудові пари невимушено розмовляли між собою. Більш за всіх говорила Ярина, яка була дуже комунікабельною і легко сходилася з людьми. Її очі горіли, погляд був ясним, вона весь час привітно усміхалася і про щось розповідала. Обхопивши руку Назара, Ярина притулилася до його плеча, Антон став за спиною Кіри і обійняв її за талію, а Ярослав дбайливо тримав Злату за руку, не відпускаючи її від себе. Тільки Вероніка і Ігор, що стояли поряд, наївно намагалися триматися «на відстані», лише іноді мило переглядалися між собою. Вечір — це час для закоханих, наповнене таємничістю напівтемряви.

— Давайте швидше! — квапить Ігор своїх друзів. — Поїзд відправляється вже через кілька хвилин!

— Щасливої дороги! Ми будемо дуже за вами сумувати, — печально зітхає Ярина. Неохоче прощаючись, вона обіймає всіх по черзі.

— Приїжджайте до нас знову. Будемо дуже вам раді, — додає наостанок Назар.

— Бувайте! Спасибі вам за все! Було приємно з вами познайомитися. Чекаємо вас в Києві, — друзі махають руками і піднімаються в вагон. Ярина і Назар ще пару хвилин стояли на пероні, і проводжаючи поглядами поїзд, поки він набираючи хід, не сховався в насуваючій темряві ночі.