Слава ЗСУ!

І тут згадалося мені раптом шкільне горище, як ми з тобою, Жоро, тремтіли й мерзли на ньому. Вся наша пригода на горищі згадалася.

РОЗДІЛ XII,

в якому Лесик і Жора потрапляють на шкільне горище.

Стаття Каті Шалаевої. Двері зачиняються.

Дрижаки. Гоша і Антоша.

«Треба було б зайнятися цим! По Ліна червоних слідопитів»

Це було торік наприкінці другої чверті, перед Новим роком, коли Прометея Гавриловича в школі ще не було, а шкільним завгоспом був Федя.

Знову ж таки не обійшлося без Агашкіна. Власне з Агашкіна все й почалося. Коли б не він, ніякої пригоди не було б. Якось у кінці перерви Агашкіи увірвався до класу такий збуджений і червоний, наче сталося щось епохальне — нашестя інопланетян, позачерговий футбольний чемпіонат світу абощо.

— Ой, чілдрени! Де я тільки що був! — заволав він не своїм голосом.

— Де?

— На горищі! На шкільному горищі! Ой! Там таке!.. Таке!

— Що?

— Ой! Не питайте!.. Фантастика!

— Ну що? Що?

— Сила! Як у замку графа Монте-Крісто... Я там півгодини ходив.

Агашкін явно перебільшував. Перерва тривала всього десять хвилин. Але, як би там не було, хлопці зацікавилися. Горища взагалі сповнені таємниць. На них завжди можна зустріти щось несподіване й загадкове. В усі часи, в усі епохи всіх хлопців світу завжди тягло на горища.

Але шкільне горище завжди було замкнене. На оббитих залізом дверях висів великий візерунчастий, наче з казкової театральної вистави, замок. Ключ був у Феді.

Агашкіну просто пощастило. Видно, завгосп був у цей час на горищі, і тому Агашкін зміг туди зазирнути. Бо коли на наступній перерві хлопці всі гуртом побігли на четвертий поверх, то побачили, що на дверях, як завжди, висить замок.

Але після цього кожному закортіло хоч одним оком глянути, що ж там таке на тому шкільному горищі. І щоперерви хлопці почали бігати на четвертий поверх дивитися, чи висить замок. Замок висів.

Минуло кілька днів. Пристрасті трохи вгамувалися, але горище ие забулося. У п'ятому «Б» (тобто торік) виникла навіть своєрідна гра: хто непомітно, не привертаючи уваги однокласників, перший опиниться на четвертому поверсі, біля сходів, що ведуть иа горище. Причому одразу після дзвоника на перерву бігти туди не дозволялося. Треба було кілька хвилин погуляти по коридору, забігти в буфет абощо. І вже тоді — на четвертий.

Було домовлено: хто перший опиниться біля відчинених горищних дверей, той і зазирне швиденько на горище. Всім навалюватися нічого, бо тоді взагалі нічого не вийде — контакту в учнів із шкільним завгоспом не було.

І от одного разу Маргарита Михайлівна, зробивши Лесикові та Жорі четверте серйозне попередження, щоб вони припинили розмови иа уроці, п'ятого попередження робити не стала, а просто виставила їх з класу.

Хлопці вийшли у порожній коридор, зітхнули в лункій незатишній тиші і, намагаючись не тупотіти ногами, подалися на четвертий поверх. У них не було аніякісінької ідеї відносно горища. Просто вони хотіли бути далі від директорського кабінету і від учительської. Коли тебе вигнано з класу, не дуже хочеться бачитися з директором, з класним керівником чи якимось іншим шкільним начальством.

Хлопці піднялися сходами, глянули і завмерли. Вони не повірили своїм очам. Висячого замка иа горищних дверях не було...

Двері нещільно причинені. Ніде нікого. Лише десь унизу, мабуть, на першому поверсі, лунали невиразні звуки — чи то кроки, чи то глухі методичні удари.

Спокуса була непереборна.

Не сказавши один одному ні слова, хлопці обережно, навшпиньках підійшли до дверей. Лесик торкнув їх рукою. Двері залізно скреготнули й відчинилися.

Затамувавши подих, хлопці прислухалися. Ніяких нових погрозливих звуків ні знизу, з першого поверху, ні з горища не пролунало.

Певно, завгосп чи то пішов за чимось униз і ще повернеться, чи то взагалі забув зачинити горище. В усякому разі на горищі його нема. Бо він почув би скрегіт дверей і обізвався.

Лесик ступив на горище перший. Жора за ним.

У сірому присмерку вимальовуються предмети: шафа з розбитими скляними дверцятами, стіл на трьох ніжках, дві поламані парти, старі, ще з відкидними кришками. Далі рулони подертих географічних карт, проламаний глобус, купа спортінвентаря: шведська стінка з вибитими щаблями, уламки лиж, пошматовані м'ячі, обплутані волейбольною сіткою. Он іржавий залізний сейф з візерунчастими дверцятами — вмістилище таємничого скарбу...

У глибині горища косий сніп сонячних променів із слухового вікна, в якому рухливо блискотіли пилинки, невтримно вабив, мов чарівний маяк.