Слава ЗСУ!

 Доглядач мотлоху

(архівна справа)

аркуш А

Щоб не цей дзвінок, то Леся не знала би, що й робити. Ні з того, ні з сього Гена заявив, що житлоплоща потрібна йому вільною та незайманою вже до кінця тижня, ну хіба так робиться – та ще й он зима на носі! Поки малий спав, обдзвонювала подружок, нишпорила в \"Експрес-об\'яві\", та там же така дорожнеча! З Геною, господарем себто, домовлялися по божому, майже по приятельському, а тут – на тобі! Юра на роботі – то з ночі, то на ніч, усі домашні замороки на Лесі! Порозклеювала на стовпах і свої папірці: \"Молода родина з трьох чоловік терміново й недорого найме однокімнатну квартиру. Порядність гарантуємо. Телефон…\" Надій на \"циганську пошту\" було не вельми, але…

\"Добрий день, я за оголошенням. Шукаєте недороге житло?\" Діловитий, доволі приємний юначий голос… Має ж і Лесі хоч раз пощастити, чому б не зараз? \"Добрий день. Так, хотілося б… – А я дожидався візи, чекав за два тижні, а вийшло – вже за два дні. То це бігаю: і з роботою, і з квитками, те-се… Знаєте, як за кордон збиратися! Ось квартиру хочу в порядні руки здати… На Протасовому Яру, підійде? – Ще й як! А ми порядні, ось побачите! Малий слухняний – ні шпалери вам не помалює, нічого… – Ну, там такі шпалери… – Стосовно ціни… – Та вже сторгуємося! В мене цейтнот, оце навіть не знаю… Давайте завтра біля метро \"Республіканський стадіон\", зможете? – А чому ж ні – я вдома! – І добренько. Там є така вуличка, називається Прохідна. Орієнтир – дві височенні адміністративні споруди, як вийдете – ліворуч. Між тими спорудами зберігся малесенький скверик. Так – зо п\'ять-шість каштанів і дві лавочки. Ото на тих лавочках рівно о дванадцятій. – Добре. Я прийду – мені зручно.\" Гм, ще б не зручно!

Розхвилювалася, що й забула спитати, як звуть. Та й він не представився, втім швидко передзвонив: \"Я ж забув відрекомендуватися! Джентльмен називається, вже вибачте! – Нічого! – Роман. А вас як? – Леся. – Я буду в джинсах і в такій гірчичній вітрівочці. А ви? – В мене буде біла сумочка через плече. – То до зустрічі! – До зустрічі!\"

Юра зранку на зміну, щоб малого не тягать нагородила нащадком Василівну – а для чого ще годяться тітоньки-землячки? Під\'їхала вчасно, а он, певно, й ті споруди – одна ще нічого, а друга – височенна сіра примара, справжній архітектурний монстр! Правильно, ось і скверик з лавочками, а он і молодик у гірчичній вітрівочці – бадьористо наближається з іншого боку скверика.

– Добрий день, ви Леся? – він говорив несподівано голосно.

– Так. Роман?

– Роман. То…

– То… ходімо?

– Куди? Я б тут хотів глянути.

Він майже кричав і це Лесі не подобалось.

– На що глянути?

– На орден, на що ж іще?

– На який ордер?

– Не ордер, а орден!

– Не розумію… І не кричіть на мене, будь ласка. Ви квартиру покажете?

– Чию квартиру?

Він продовжував кричати. Глухий, чи що? – подумала Леся. – Прикро… Вона підвищила голос у відповідь: