Слава ЗСУ!

– Свою! Свою квартиру, Романе!

– Нащо вам моя квартира? Де орден? Де \"Голубий Макс\"?

– Я твій Голубий Макс! – пролунало раптом поряд.

Леся та Роман повернули голови. Біля них стояв чоловічок, строкатість одягу та не приховувана манірність якого виказувала, що слово \"голубий\" незнайомець вживає в доволі вузькому значенні.

– Тобі чого? – нахмарився Роман.

Гей підступив ближче, скривив хтиву посмішечку:

– Це я, я – твій Голубий Макс, Ромчику! Лесю, що він у вас такий нетямучий?

– Тьху, то він з вами? – спантеличений Роман зиркнув на не менш спантеличену Лесю. – Ну де, показуй уже? – знову повернувся до незнайомця.

– Що показувати? – дещо знітився строкатий.

– Та ж \"Голубого Макса\" показуй, чорт забирай! – вибухнув Роман. – Він при тобі, чи як?

– Та, хм… завжди при мені! Що, прямо тут показувати?

– Ну а де ж!

– Добре, добре, – гей примирливо підняв руку, тоді заходився спускати штани. – А ти нетерплячий…

Зауваживши, що спинятися незнайомець не збирається, Леся хапнула ротом повітря:

– Він… Він не зі мною… Що тут відбувається взагалі?

– Оце й я хотів… – роздратовано підхопив Роман. – І я хотів спитать, що тут у вас відбувається!

Штани представника сексменшини впали до колін. Молода жінка скрикнула й кинулася навтьоки. Зрозумівши нарешті, що гей – зовсім стороння людина, збуряковілий Роман підступив та смачно заїхав тому кулаком у обличчя. Бідолашний упав, молодик було замахнувся на строкатого ногою, але передумав та подався геть і собі. Перехожі, котрі йшли хідником поза сквериком, із інтересом зиркали на нещасного, що незграбно підводився, деякі не криючись реготали…

аркуш Б

Чому боги завжди живуть угорі? Лише в найпримітивніших спільнотах боввани мешкають укупі з підконтрольним населенням, часто – ще й з худобою, а будь-яке справді пристойне та забезпечене поважною легендою божество неодмінно споглядає на свої народи згори. Може так просто зручніше – з верхотури краще видно? Але один дивиться на підлеглу метушню з висоти Священної Гори, а іншому й захмар\'я не достатньо. Тут певно враховуються ще й розміри ареалу. Для контролю за Елладою досить було отаборитися на Олімпі, а от інспектування ширших просторів потребувало, відповідно, й вищого трону, чи сторожової вежі, це вже як для кого.

До певного часу тобі твого \"Олімпу\" цілком вистачало – на хмари ти не претендував. Важко бути богом, не ти це сказав, але ти відчув і погодився. Важко, втім кращого відчуття не існувало. Дивно було б, якби існувало, якби боги не забезпечили себе відповідно.

Боги опиняються на своїх небесних тронах по різному. Ягве і Аллах перебували на них вічно, Будда та Ісус Христос народилися від земної жінки, але й вони врешті решт опинилися там – нагорі. Як і ти. Це звичайна собі виробнича необхідність. В принципі, між вами було всього дві суттєві відмінності. Ісус та Будда знали про своє божественне покликання від народження, до тебе ж його усвідомлення прийшло в ході тривалих та болісних пошуків. Це перше, друге: проголосивши себе богом, людина на ім\'я Ісус загинула, проголосивши себе богом, ти врятувався від загибелі. Хоча б на деякий час. Боги не вмирають. І нічого, що твій \"Обраний народ\" вміщувався на крихітному клаптикові землі, справа була не в обширі, а в могутності. Власне, судячи з географічної карти територія Обіцяного Краю не набагато більша.