Слава ЗСУ!

аркуш В

Дитячий поліартрит лікується, але це тільки, якщо починати вчасно. У твоєму випадку на таке годі було сподіватися, бо Марметусенька отримала саме тоді довгоочікуване запрошення до Всесвітньовідомого Ансамблю Народного Танцю й усі зусилля було кинуто на подолання не твоєї хвороби, а давніх Марметусеньчиних комплексів, зокрема – що вона зможе \"підняти дитя на ноги\" без принизливої сторонньої (читай – чоловічої) допомоги. І підняла. Правда ноги в дитяти виявилися неоднаковими – права на три сантиметри довша за ліву. Але хто зважав на таку дрібницю?

У спілкуванні з чоловіками (читай – твоїм татусем) Марметусенька отримала якусь грандіозну психотравму, в деталі якої, тебе, природно, не посвячували. Втім, це не завадило тобі з її ж таки, Марметусеньчиним молоком всотати відчуття незміренної провини за гріхи всієї чоловічої складової планети й залишитися в очах Марметусеньки вічним докором самому собі за своє невиправдане існування. Ти рано змирився, власне, інших кандидатів не було, оскільки, за виключенням легендарного татуся, Марметусенька з чоловіками не зналася.

Коли в тебе боліло горло, вона спершу ковтала профілактичні пігулки і лише потім зазирала до твого роззявленого рота. Коли ти приносив двійку, Марметусенька спершу непокоїлась, що від отриманих прикрощів на завтрашній репетиції в неї завалиться демі-пліє, і лише потім заходилася шпетити тебе за неуспіх. Коли ти жалівся, що хлопці глузують з твого ціпка, вона спершу скаржилася Всевишньому на нестерпні для витонченої творчої натури умови життя, і лише після цього заходилася шпетити тебе, що не здатний давати здачі. Починалося завжди по різному, а закінчувалося однаково: Марметусенька заявляла, що переймається в першу чергу собою з однієї єдиної причини – без неї ти пропадеш. Нестерпність обставин полягала в тому, що вона мала рацію. Марметусенька завжди мала рацію.

аркуш Г

На підтримку Апостолів годі було розраховувати, тому свою Євангелію ти мусив писати сам. Спершу це був загальний зошит у клітинку, згодом, під тиском цивілізації та за сприяння Марметусеньки ти замінив його ноутбуком. Сьогоднішній, суворий та невблаганний \"вірш\", а правильніше сказати – епізод, ти позначив номером шість.

\"І Він зателефонував до жінки, і сказав: як тебе звати, жоно? І сказала вона: Леся. І Він сказав: чи цікавить тебе квартира, в зручному районі й зовсім недорого? І сказала вона, що так. І тоді Він зателефонував до чоловіка, якого звали Роман, і сказав: чи потрібен тобі орден, давня кайзерівська нагорода, відома як \"Голубий Макс\"? І сказав Роман, що так\".

Ні, ти хворий, самотній, збочений і закомплексований, але ти ніколи не був божевільним. Звісно, ти так не писав. Просто діловий, лаконічний виклад подій без ліричний відступів і моралі: хто, де, як. Але було відзначено черговий поступ. І ти зауважив, що таки всесильний. І зловтішився…

аркуш Ґ

Ти готувався вступати на Фінансово-економічний. Бухгалтер з ковінькою виглядав би цілком імпозантно, але на таку розкіш у Марметусеньки не вистачало грошей, Марметусенька щороку мусила їздити на води – лікувати натруджені ноги, лікувати, щоб надалі утримувати тебе – окремого нікчемного представника всезагально-нікчемного чоловічого поріддя. І ти почав опановувати тонкощі архівної справи. Зрозуміло, за порадою Марметусеньки. Марметусенька завжди знала, де її коханий хлопчик-горобчик матиме надійний дах над головою та надійний, хоча й жебрацький за визначенням, дохід. Адже великі гроші розбещують, на цьому твердо стояла Марметусенька і ти, в принципі, з нею погоджувався. Ані великі, ані будь які інші гроші тебе ніколи особливо не цікавили, тебе цікавили…