Слава ЗСУ!

аркуш Д

Коли ти вперше зазирнув до своєї келії, до цього безрадісного карцеру, то вжахнувся. Намір покінчити рахунки з життям остаточно зміцнів та викристалізувався саме тієї миті. Присвятити цій закуреній похмурій крипті третину наступного життя? Тісне приміщення з високими стінами бачило сонячне світло впродовж лише однієї-двох ранкових годин, далі і стелажі з коробами, і твій мікроскопічний столик з чайником під правою рукою та діркопробивачем під лівою занурювалися в холодну сутінь. Келійність архівного приміщення органічно довершувало високе вузьке вікно, в якому відчинялася лише тісна половинка. Вимоги безпеки, адже архівна келія Надзвичайно Важливого Підрозділу Надзвичайно Важливої Державної Установи знаходився аж на Чотирнадцятому Поверсі надзвичайно потворної сірої споруди-монстра, яку ти одразу влучно прозвав Термітником. Вперше визираючи крізь ту шпарину надвір, ти подумав, що власне, нею можна й скористатися – пролетіти наостанок нікчемного життя оті чотирнадцять поверхів – небагато знайдеться оригіналів, чиє існування закінчувалося б таким карколомним (у прямому розумінні слова) польотом! Тоді ти ще не знав, що ніяке то не вікно – то Сакральні сходи, якими божество спускається до свого Обраного Народу.

аркуш Е

Тебе не цікавили гроші, футбол, цигарки, дівчата і травичка. Тебе цікавили книжки, кава, мрії, важкий рок і Таня з курсу архівної справи, де ти був єдиним і таки доволі нікчемним представником чоловічої статі. Поза сумнівами Таня була дівчиною, просто інші дівчата, дівчата в множині, тебе не цікавили за визначенням. Біда була в тому, що ти не цікавив Таню навіть у своїй довершеній однині.

Ти не сказав їй жодного слова, яке б напряму не стосувалося обробки справ тимчасових і постійних термінів, формування справ із розсипів, або особливостей роботи з розсувними архівними стелажами. Ти бачив її очі і бачив, що її очі не бачать тебе впритул. Що там іще було говорити!

Але цього виявилось мало. Якомусь Вершителеві доль, якомусь занудьгованому Аполлону на вичовганому божими сідницями Олімпі забаглося розважитись. Згодом ти сам опинився на місці бешкетника, згодом ти його зрозумів, але тоді ти ще нічого не знав, тоді ти не став іще богом сам і через те тобі було боляче. Сталося так, що ви з Танею поверталися з КВНівського вечора. Сталося так, що йшли вдвох, ти додому, вона – до гуртожитку, але деякий час вам було по дорозі. Розговорилися якраз про особливості складання акту на виділення та знищення документів, але впродовж наступних хвилин було остаточно знищено не якісь там віртуальні документи, а цілком реального тебе. В невидющих Таниних очах, зрозуміло. Відбувалося це так: від брудно-зеленої стіни овочевого павільйону відліплюються три такі ж брудно-зелені постаті, перепиняють шлях, нахабні усмішечки на брудно-зелених, у тон довколишньому тлу, фізіономіях не залишають жодних ілюзій. Один удавано по приятельському плескає тебе по плечі: \"Ану вгадай, лох, як звуть мого брата! – кивок у бік не просто брата – однояйцевого брудно-зеленого близнюка. – Вгадаєш – відпустимо, а не вгадаєш – раком поставимо, ага? Нехай твоя соска подивиться!\" Третій співчутливо підказує: \"Скажи Кирило, Кирило скажи!\"

В тих книжках, які ти поглинав саме тоді десятками, траплялося безліч подібних ситуацій і ти чудово знав, що ось зараз, саме зараз маєш лягти кістьми, але не впасти в очах дами, яку супроводжуєш. Це, до речі, було б неабияким аргументом на користь майбутньої вдячної її прихильності. Але в книжках чомусь нічогісінько не було про страх, а страх паралізував тебе цілковито. Ти був кімнатним хлопчиком, кімнатним Марметусеньчиним хлопчиком-горобчиком.