Слава ЗСУ!

\"Кирило\", – витиснув ти. \"А от і ні, а от і ні!\" – зрадів перший з племені брудно-зелених та замахнувся, щоб тебе вдарити. Ти зіщулився. \"Ну годі вже, козли, – сказала раптом Таня. – Запам\'ятайте його і якщо зачепите ще хоча б раз – на районі не з\'являйтеся, бо матимете справу з Філом! Дійшло?\" Брудно-зелені вишикувались рядочком і тим таки рядочком, дивлячись один одному в потилицю, ретирувалися. \"Та ходімо вже! – вивела вона тебе з сомнамбулічного стану. – Що, про Філа не чув? Але ж ти не живеш у общазі!\"

Вдома ти гарячково заходився нишпорити в Марметусеньчиній аптечці, яка вільно могла дати фору деяким міським. Це тебе й врятувало – поки ти вичитував інструкції, добираючи найдієвіше снодійне, прийшла Марметусенька, ти розплакався й кинувся їй на шию. Вислухавши історію, Марметусенька дійшла дивного та неочікуваного за даної обставини висновку. \"Ця дівчина тобі не пара, – сказала вона про Таню, – на голову сяде. Не переймайся, горобчику – я знайду тобі подругу!\"

Побічним наслідком того вікопомного вечора стало те, що ти категорично припинив читати суціль брехливі, як з\'ясувалося, книжки. Окрім навчальних, зрозуміло…

аркуш Є

Що б ти не робив, головне – відпрацювати технологію. Тоді виточуй собі болти, вирощуй зернобобові, або здійснюй чергові експерименти зі своїми богообраними. Природно, з єдиною благородною метою – примноження божої (себто власної) слави. Технологію було відпрацьовано, емоції було вбито, адже бог і емоції – речі несполучні категорично.

\"Добрий день, я за оголошенням. Шукаєте недороге житло? – Так, хотілося б\". На початку в тебе ще не було ноутбука й ти звик у першу чергу брати до уваги папірці, якими були обліплені стовпи та зупинки.

\"Вітаю! Це Роман? – Роман. – Цікавитесь нагородами? – Ордени, медалі, хрести… – Маю оригінальну річ – німецький орден \"Голубий Макс\". – На таке б глянув. – Добре. Давайте завтра, о дванадцятій, підійде? – Цілком. – Неподалік від метро \"Республіканський стадіон\" є вулиця Прохідна – між двома височенними адміністративними спорудами. Там ще зберігся невеличкий скверик, і лавочки є, ото давайте там. – Добре, о дванадцятій буду, пізнаєте мене по джинсах та гірчичного кольору вітрівочці. – Окей, а мене – по синьому наплічнику!\"

\"Ало, я ж забув відрекомендуватися! Джентльмен називається, вже вибачте! – Нічого! – Роман. А вас як? – Леся. – Я буду в джинсах і в такій гірчичній вітрівочці. А ви? – В мене буде біла сумочка через плече. – То до зустрічі? – До зустрічі!\"

\"Привіт! Славо? – Салют, а ти хто? – Заходив на твій блог – клас! Давай збіжимося, погуторимо. Мій партнер гайнув у Туреччину, скучаю… – Хм, та я й не знаю тебе… – Звуть Роман. Кажу ж – познайомимося… – Ну давай… – Завтра неподалік від метро \"Республіканський стадіон\". Там є такий скверик між двома висотками, підходь на дванадцяту. Я буду в джинсах і гірчичній вітрівочці. Якщо прийду не сам – не лякайся. Ми з сеструхою валандаємось – Леською. Вона лесбі. – Окей, Романчику. Мені твій голос подобається! – І мені твій подобається, Голубий Максе! – Як? – Голубий Макс! – так я називаю своїх солодавеньких! – Ха!\"

\"Романе? Це я дзвонив стосовно ордена. На жаль прийти не зможу, пришлю свою дівчину – Лесю. Мене до речі Славою кличуть – забув представитись. Леся при ділах, розмовляйте з нею наче зі мною. Тільки голосно розмовляйте – бідолашна недочуває, а слуховий апарат носити соромиться. Через плече в неї буде біла сумочка. – Добре, зрозумів: Леся. Біла сумочка. Недочуває.\"