Слава ЗСУ!

Все. Сарану було наслано, нільські води отруєно, достатню кількість жаб та гнояків забезпечено. Залишалося сидіти й насолоджуватися виставою. Звична божа рутина. Хто не вірить – нехай перечитає Біблію.

аркуш Ж

Виконання Марметусенькою своєї обіцянки складалося з двох, антагоністичних за природою етапів. Спершу вона дійшла думки, що дівчини, а згодом – і вірної супутниці життя, яка забезпечила б її синочку належне піклування, просто не існує. Досить скоро, логічно опершись на попередню аксіому, заявила, що припиняє пошуки. На цій фазі твоя самотність Марметусеньку зовсім не бентежила, її обґрунтування видавалося просто залізобетонним: \"Я ж сама – й нічого!\" Згодом, певно вгадуючи в твоїх очах бажання знову кинутись до суперукомплектованої аптечки, викладала попередню сентенцію трохи розлогіше: \"Ти не знаєш життя, а я знаю. Повір: хворобливий потяг до окільцьовування викликаний лише стадним відчуттям, яке в свою чергу спровоковане відчуттям незахищеності. Але тобі пощастило – ти в мене захищений! А я в тебе, правда?\" Було ще одне. Ще одне, зовсім не стадне, відчуття малося в очевидній наявності, але Марметусенька згадувала про нього лише, коли в ансамблі відзначалося щасливе завершення гастролей – з цієї оказії традиційно влаштовували галасливий фуршет. Марметусенька приходила тоді збуджена та розрум\'янена, сварилася на тебе пальчиком, а ти, знаючи вже, про що йтиметься, буряковів: \"А стосовно різних фізіологічних потреб, то зачинишся собі в ванній… Обіцяю не підслуховувати!\" Як вона вдовольняла свої фізіологічні потреби, ти так ніколи й не дізнався. Точніше, до певного часу ти був переконаний, що ніяких фізіологічних потреб означеного характеру Марметусенька не відчуває в принципі.

Другий етап упорядкування твоїх молодечих проблем розпочався негайно після завершення першого. Іншими словами, щойно переконавши тебе, що наявність будь якої особи жіночої статі, окрім її самої, в найближчому твоєму оточенні не вітається (читай – категорично заперечується), Марметусенька тут таки розшукала для тебе означену особу. Ти так і не розібрав, чи то тектонічні зсуви в Марметусеньчиній свідомості сталися внаслідок глибокого переосмислення, чи їх спричинили зовнішні обставини. Втім, останнє видавалося ймовірнішим, оскільки саме вони, оті \"зовнішні обставини\" дуже скоро були тобі продемонстровані.

Йшлося про костюмерку (чи гримерку) з ансамблю – тиху, сором\'язливу дівчинку з жовтою шкірою та дрібними рисами обличчя, яку Марметусенька запросила якось до себе на каву, зовсім тебе про це не попередивши. Ані жовтина, ні дрібність рис гримерки (чи костюмерки) на ім\'я Соня не були визначальними рисами її зовнішності. Визначальною рисою зовнішності дівчини була косоокість. Ти відчував несказанний жаль до бідолашної, над якою так позбиткувалася природа. На жаль, окрім жалю ти не відчував до неї нічого. Не відчував не лише серцем, а й розумом, оскільки перебував у твердому переконанні, що двом нещасним нічого робити разом, хіба що – здвоєними зусиллями притягувати нові нещастя. Це йшло в розріз із тогочасною позицією Марметусеньки, яка глибоко вірила, що знайшла ідеальний варіант. Справді, така, як Соня ніколи тебе не покине, не окрутить і не обдурить, і взагалі – триматиметься, як вош кожуха. Ти пішов тоді з дому й дві ночі просидів на вокзалі \"Київ Пасажирський\", аж поки твою особу не встановили працівники лінійного відділення та не перепровадили додому. Марметусенька хворіла місяць і шість днів, з них перші десять це був щонайсуворіший постільний режим, з цих десяти перші сім невідкладка навідувала вашу оселю щодня.