Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доглядач мотлоху

Протиснутись у вузьке вікно можна було лише боком і скоро цей бік у тебе відчутно заболів, але ти терпів. Ти сміявся і плакав, захоплено вдихав повні легені повітря й захоплено його видихав. І відчував себе найщасливішим з людей. І з богів. Перебуваючи на Чотирнадцятому Поверсі ти почувався так, ніби стоїш на Сьомому небі. Жоден нікчемний режисер навіть і мріяти не міг про такий рівень достовірності, адже актори твого спектаклю не грали – вони жили на сцені! В розпал дійства до архіву постукала Валечка, але ти відшив недоречну цієї миті \"операційницю\" одним коротким словом.

аркуш С

Упродовж кількох наступних днів ти був такий уважний і лагідний до Марметусеньки, що вона ощасливила тебе врешті решт давноочікуваним, але від того не менш приємним подарунком – ноутбуком. Ще й із проплаченим Інтернетом. \"Хочу, щоб ти крокував у ногу з часом!\" – патетично заявила Марметусенька. Ви сплелися в родинних обіймах і обоє просльозилися. \"Мені потрібне твоє фото, – сказав ти. – Велике, фотопортрет. Хочу повісити його в себе на роботі.\"

Коли ти вже лежав у ліжку, вона зайшла до твоєї кімнати й погладила тобі руку: \"На добраніч, горобчику!\" І лагідно усміхнулася. Тебе схвилював її дотик. Тобі здалося, що це не був дотик матері. Не зовсім матері. І не зовсім Марметусеньки. Але тобі було приємно. І трішки – страшно. Засинаючи ти згадав чомусь далекий від сучасних стандартів моральності побут давніх богів… Богам можна все…

аркуш Т

Непомітно прийшла осінь. Крізь відчинену стулку вікна Чотирнадцятого Поверху до архіву раз-по-раз намагався продертися холодний вітер, хоча траплялися й погідні дні. Сусіди по коридору тебе уникали: хорунжі та осавули заклопотано щезали в надрах свого розцяцькованого коша, Родік не з\'являвся взагалі, Валечка, а за компанію й Галечка надимали при зустрічі гарненькі губки. Тільки Василівна регулярно з\'являлася зі своїм візочком, аби прибрати з крайнього ліворуч, якщо дивитися від дверей, стелажа чергову порцію архівного лайна. Зрідка добре- мало- а то й зовсім незнайомі пожильці Чотирнадцятого та (якщо вірити чуткам) деяких сусідніх Поверхів приносили порції нові. Документи з \"операційної\" приносила виключно Галечка – прочиняла двері й гнівно жбурляла зав\'язані пікантним бантиком теки на полицю правого стелажа. Гарний Марметусеньчин фотопортрет ти повісив над своїм столиком. Якраз посередині між діркопробивачем і чайником. Відтепер у тебе було все, як у людей. Себто – як у богів – бог і богородиця… Хоча накрити Марметусеньку вишитим рушником ти таки посоромився…

аркуш У

Тепер вона часто заходила до твоєї кімнати й гладила твою руку. Тобі було приємно. І вже не страшно. Ти заплющував очі та уявляв її Ісідою, а себе – сином єгипетської богині Гором. Гор дуже любив свою матір. \"Ти ще зустрічаєшся з Сонею?\" – спитала одного разу Ісіда. \"Ні. – Дівчинка пішла з ансамблю!\" Іноді вона грайливо куйовдила твоє волосся.

Того вечора вона влетіла в хату мов на крилах. Давно ти не бачив її такою збудженою. І гарною: \"Привітай свою Марметусеньку, горобчику. Нарешті сталося – сьогодні підписано наказ, перед тобою – Головний хореограф ансамблю!\" Ти привітав її, поцілувавши в щічку. Ти справді був радий за Марметусеньку.

Було влаштовано святкову вечерю. Ви сиділи навпроти одне одного та пили каву з коньяком – на розкішніший банкет у Марметусеньки не вистачило фантазії. Не божа то справа, готувати вечерю, не Ісідина.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!