Слава ЗСУ!

Марметусенька розказала тобі свою історію. Вони познайомилися, коли молода танцівниця працювала в ансамблі Київського військового округу – твій батько був солістом. \"Від його голосу наші балеринки відчували перший у своєму юному житті оргазм! Коли він звернув на мене свою божественну увагу, я не мала жодних шансів встояти! Потім з\'ясувалося, що він жонатий – дружина працювала в якійсь Надзвичайно Важливій Адміністрації. Про це знали всі, розумієш, горобчику – всі, крім мене – молоденької дурненької студенточки! І ніхто не сказав. Ходили, ржали, дивлячись на моє теляче лице… А коли з\'явилася Вона, за лаштунками зібрався аншлаг! Моє кохання стояло, наче обисцяне цуценя, а Вона била мене по голові своєю парасолею! Потім вони виїхали десь за кордон. – Ти так і не вийшла заміж за іншого… – Бо в мене з\'явився ти, горобчику! Але…\" На цьому загадковому \"але\" ваша довірлива, майже інтимна бесіда закінчилася – Марметусенька не схотіла розвивати думку.

Думку розвинув ти. Пізніше, коли вона вже погладила на ніч твою тремтливу руку. Вона сказала все. І навіть більше. Ти й зараз міг би піти… піти до неї в спальню й стати не лише її сином, а й богом. Як усеосяжний Вішну став повелителем і чоловіком своєї матері Адіті. Хоча доти був карликом. Яка влучна подібність!

Ти уявляв, як заходиш до її загадкової бо забороненої для візитів хлопчика-горобчика кімнати, присідаєш на ліжко, відхиляєш край ковдри… Вона в цнотливій білій сорочці, дивиться на тебе спершу здивовано, тоді – не здивовано, а вже владно нахиляє твоє обличчя до свого, посувається, аби ти ліг поряд. Ти цілуєш її біле, ледь-ледь укрите майже прозорим ластовинням плече. \"Мені жарко! – каже вона. – Мені спекотно, горобчику! Зніми, скинь зайве зі своєї Марметусеньки. Скинь та з нікчемного Вамани перетворися на всемогутнього Вішну – Захисника Всесвіту. А я буду твоя Адіті!\"

Ти тремтів, ти палав, але знав, що ніколи в житті не наважишся ввійти до її кімнати першим. Ти чекав, щоб вона покликала. І тобі здалося, що вона покликала. Це був ледь чутний шепіт, а може й не було ніякого шепоту… Але ти схопився, босий, у трусах – і навшпиньки підійшов до її дверей. Вони не були зачинені щільно! Марметусенька завжди зачинялася щільно, але сьогодні двері божественної спальні було багатозначно прочинено! Зараз вона покличе тебе гучніше. Зараз ти почуєш таке довгоочікуване \"зайди…\" Зараз… Боги не повинні страждати від невдоволених жадань… Урешті-решт саме Ісіда виготовила перший у світі фалоімітатор, із глини. Бо не могла винести самотності, хто не вірить – перечитайте давньоєгипетську міфологію! І Марметусенька… скільки років не знала вона, бідолашна, чоловічої ласки! Скільки років, усю себе присвятивши тобі – її любому синові, її Гору! Ти мусиш віддячити… Ви мусите віддатися одне одному. Поміж людей таке неприпустимо, але ж ви – не люди.

Ти прокинувся від холоду, на підлозі біля Марметусиньчиних дверей. Вона тебе не покликала. Ще не сьогодні, – подумав ти.

аркуш Ф

Сповнений млосних передчуттів, ти вирішив, що п\'ятий епізод буде присвячено коханню, адже Бог – це любов. Тепер ти мав Інтернет і тобі не треба було вештатись містом, здираючи оголошення зі стін, хоча іноді, за звичкою, ти таки їх здирав. На двох сайтах знайомств ти знайшов дві самотні душі, з-поміж безлічі однотипних оголошень Інга привернула твою увагу, бо в графі \"мета знайомства\" написала \"стратити самотність\", а Сергієва інформація про себе вражала лаконічністю: \"забутий всіма\". Майже про тебе, нещодавнього. На сайті Інги ти зареєструвався під іменем Сергія, розмістив його фото і від його ж імені написав дівчині листа: \"Привіт, Інго! Стратити самотність дуже складно, повір. Я сто разів намагався, але вона живуча. Сьогодні я – забутий усіма. Виходить, у боротьбі з самотністю ми – двоє невдах, але ж досі ми змагалися з підлою поодинці, а що коли з’єднати наші потуги? Зараз осінь і самотність як ніколи в силі, вона не чекає нападу От ми цим і скористаємося!\" Інга відповіла. Вона погоджувалася спробувати. Трохи підредагований лист Інги ти відправив Сергієві. В твоєму варіанті виходило, що це Інга залучає Сергія до боротьби з самотністю. І з забуттям. В кінці \"Інга\" зауважувала, що полюбляє іноді посидіти на лавці в відомому скверику. Потім ти став поштовою скринькою двох самотніх і забутих, виправляючи листування так, аби якомога швидше звести вірогідні майбутні непорозуміння нанівець. Врешті-решт визначальними будуть не точність висловлювань і не те, на якому саме сайті вони познайомились. Визначальним буде те, яке враження справлять молодята одне на одного в перші хвилини першого побачення.