Слава ЗСУ!

аркуш Щ

Тебе кудись вели. Хтось щось говорив. Ти не хотів нікого бачити й затулив обличчя руками. \"…вно казали… дивно поводиться… нікого не впускав і… почули крик… викликали… стукали… погрожував, що викинеться… що нам було ро… добре, що хлопці з коза…\"

Августа Чеславівна, що турботливо підтримує тебе за лікоть. В іншій руці Всевладної Повелительки Чотирнадцятого Поверху – твій ціпок. Ліфт. Перший поверх. Двері з табличкою \"медпункт\" за коміркою вахтерів. А ти й не помічав якось… Обважнілі повіки. \"…викликала, викликала його матір. Та сказала. що зараз приїде.\" Марметусеньку? Навіщо?

– Чуєте? Зараз приїде ваша мама. Ось, я зібрала вам речі, бо там же не замикається… Тут і телефон і комп\'ютер, і бінокль якийсь… це ваш бінокль? Побудете з тиждень удома, підлікуєтесь… а ми тим часом визначимося, що з вами робити!

\"Ви? За тиждень? Та вже третій десяток літ пішов, як я сам визначитись не можу!\"

– Хочу в туалет…

Неозора в білому халаті застережливо зводить руку та Августа Чеславівна – зразок гуманності:

– Чого, хай – йому ж укололи заспокійливе…

Але медсестра, либонь, бачила в своєму медсестринському житті різне – щільно супроводжує тебе до дверей вбиральні, жодних сумнівів, що залишиться під ними непоборним стражем. Та це дрібня – головне, що вони дозволили тобі взяти з собою ціпок.

Вікно в туалеті точнісінько таке ж, як і \"твоє\" – нагорі, тільки й різниці, що засклене сліпою шибкою. Легенько відчиняєш і вистрибуєш надвір, перший поверх – не чотирнадцятий. У медпункті ти не зможеш проігнорувати Марметусеньку. Можливо ти навіть зустрінешся з нею поглядом. Що завгодно, тільки не це. Аби не зустрічатися поглядом із Марметусенькою ти б із чотирнадцятого поверху вистрибнув. Не треба їй бачити тебе такого. Хоч би тому, що нікчемним вона бачила тебе мільйон тисяч разів. Ти хотів, ти прагнув, аби Марметусенька побачила тебе іншим, але… але вона не схотіла. Сама. Не хоче, то й не треба…

Поки підозріливий страж у білому халаті не оговтався, ти мусив відійти від Термітника якнайдалі. Але куди? В цілому світі була лише одна людина, готова без питань відчинити для тебе двері…

аркуш Ь

– Привіт! Пусти мене погрітися, будь ласка, бо я дуже змерз!

Тебе справді трясло, напевно такою була побічна дія заспокійливого.

Вона гріла тебе гарячим чаєм (не кавою!), а ти сидів і розказував їй усе. Заразом застерігав, щоб вона не дуже тобі довіряла, бо ти з сімейки вбивць: Марметусенька вбивала тебе давно, а це сьогодні почав убивати й ти.

– Ні, ти почав убивати раніше, – заперечила Соня. – Першою ти вбив мене. Пам\'ятаєш?

– Прости! – ти взяв її долоні в свої, вже нагріті від гарячої філіжанки. – Прости… і дозволь, я тебе воскрешу. Принаймні спробую. Певний час я працював богом, тож маю деякі навички…

– Для початку спробуй воскресити себе…

Ти гірко засміявся:

– Що ти, таке жодному богові не по силі!

Січень-лютий 2012