Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доглядач мотлоху

аркуш И

До епізоду номер один ти підкрадався довго, сторожко, сказати б – нашорошено. Тобто, сама ідея, саме Слово стало плоттю задуму несподівано, але від задуму до виконання… або від падіння до злету… Від падіння…

Після останньої зустрічі з Сонею. Коли ти остаточно вирішив, що одного разу вийдеш з Термітника нетрадиційним шляхом і твоя перепустка так і залишиться на вахті внизу, лише згодом її заберуть… ні – вилучать відповідні… ні – компетентні органи… компетентні в чому?

Якоїсь миті тобі зробилося смішно. Ти уявив як комусь із тих, компетентних… чи відповідних спадає на думку версія, що твоя загибель пов\'язана з професійною діяльністю. Що це стосується якось того нікчемного мотлоху, хранителем якого тебе поставили. Нікчема зберігає нікчемне… А що, насправді Термітник належить до якогось Дуже Важливого Міністерства (ти ніколи не пам\'ятав, якого саме), а Чотирнадцятий Поверх з обома його Крилами є дуже важливою складовою Термітника!

І ти звично підійшов до вікна, і звично зауважив, що протиснутися тобі, худорлявому крізь ту половинку, що відчиняється, буде зовсім нескладно, і що залишилося лише визначити час. Чомусь час Події… ні – Акту виявився для тебе надзвичайно важливим. Час, який насправді важливим не є.

Ти просто зволікав. Просто збирався з силами, яких відверто бракувало. Ти просунувся крізь стулку й подивився вниз. Прямо під твоїм вікном був мікроскопічний скверик із кількома каштанами та двома лавками. Біля однієї стояла урна для сміття. Дивно, з землі ти ніякого скверика не помічав. На лавці сидів чоловік.

І тоді ти подумав: якщо протягом хвилини на якусь із цих двох лавок ніхто не сяде – я викинусь у вікно. А якщо сяде… будь хто – жінка, чоловік, дитина… Якщо сяде, то не викинусь… І подивився на годинник.

Наступної миті ти вже проклинав себе за легковажність, адже Марметусенька виховала тебе надзвичайно відповідальним – ти вмів тримати слово, втім, залишалося ще кілька десятків секунд. Збігала п\'ятдесят третя коли на лавку всілися, ніби спурхнули з котрогось із каштанів, двоє вертлявих дівчаток. Витираючи з чола піт, ти покартав себе за легковажність і подумав, що наступного разу слід підходити до справи ґрунтовніше, загадувати триваліший термін – в разі чого можна буде попросити негайно вийти й сісти на лавку когось із знайомих. Наприклад, Валечку, або Галечку. Або обох. Для певності. \"Ідіот! – нагримав ти сам на себе, розгнівавшись. – Як ти це собі уявляєш?\" Але думка вже гризла твою голову.

Несподівано до тебе забіг Родік. Він саме відвідував кімнату номер 1448 і вирішив погостювати – перекинутися словом-другим із новим архівістом. Посиденьок не вийшло – ти негостинно виштовхав непроханого візитера за двері, бо заходився саме обмірковувати цікавий поворот. В принципі, можна змусити прийти й сісти на лавку навіть зовсім незнайому людину. І навіть не просто сісти, а виконати якусь дію, і навіть не одну людину, а дві, може й три... А самому дивитися на них згори. Наче режисер. Або творець. Деміург.

І довести врешті-решт Марметусеньці, що її горобчик чогось вартий.

Тебе охопив захват.

аркуш І

Соня запросила тебе до себе. Ти б не пішов, але Марметусенька мала з цього приводу іншу думку, сперечатися ж із людиною, яка ледве-ледве виборсувалася з недуги, було просто негуманно. Жовтолиця та дрібноноса дівчина нітилась навіть у півмороку, який вона влаштувала, аби приховати свої прикрі вади. \"Ми могли б жити в мене. – Чого б це я жив у тебе? – Ну, іноді чоловік і жінка сходяться, аби жити разом.\" Напевно ти був її останньою надією, а опираючись на таку могутню підпору, як Марметусенька, фантастичні за визначенням Сонині наміри мали деякі шанси на втілення. Надто, коли одну зі стін її кімнати прикрашав величезний постер Всесвітньовідомого Ансамблю Народного Танцю. В одній із танцівниць ти без зусиль пізнав молоду Марметусеньку. Вона була тут, мудра й турботлива.

Попередня
-= 8 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!