Слава ЗСУ!

Коньяк додав дівчині рішучості й одне з двох її очей – те, яке дивилося прямо, запалало божевільною хіттю. \"Подумай, як це смішно виглядатиме!\" – сказав ти. Похітливе око згасло. – \"Що? – Кривий на ногу й крива на око йдуть поряд. Та стрічні качатимуться з реготу!\" Вона вклеїла тобі ляпаса. Саме на це ти й розраховував. Ти підвівся й сказав, що йдеш. Соня стала перед тобою навколішки й сказала, що якщо ти підеш – вона себе вб\'є. Ти залишився.

Ви далі пили коньяк. Вона плакала й сміялася, а ти їв тим часом шоколадні цукерки. Врешті ви опинилися в ліжку. Перш, ніж роздягтися, Соня вимкнула залишки світла, з чого ти зробив логічний висновок, що криве око – далеко не останній ґандж цієї костюмерки (чи гримерки) з Марметусеньчиного Ансамблю. Природно, такі роздуми справили на тебе гнітючий вплив і в потенційного спокусника ніякого біса вийшло. Хоча, може це сталося тому, що ти не мав жодного сексуального досвіду. Зовсім. Очевидно, Соня теж не мала, але для дівчини ця обставина завжди є позитивом, для хлопця ж – несосвітенною ганьбою. Але ти не надто переймався, бо відчував до бідолашної гримерки (чи костюмерки) лише співчуття.

Ти сказав, що в тебе нічого не виходить і ця обставина завдає тобі неабияких страждань. Тоді встав і почав одягатися. Це був розумний хід, оскільки вона вже не плакала, а почала співчувати тобі. І вбити себе Соня вже не погрожувала, тому ти спокійно міг піти. Але ти знав, що хтось із вас двох таки мусить себе вбити. І знав, що це ти.

аркуш Ї

Ти купував газети з оголошеннями й відривав купончики з розклеєних на зупинках папірців. Квартирні питання, розшук загублених собак, скупка золота. Продаж автомобілів, побутової техніки та унікальних лиж виробництва престижної фірми. Кредити – виявляється, місто просто переповнене зайвими грішми, євроремонти та євробудівництво… Ти все частіше просовувався у вікно та уявляв, як у скверику з\'явиться хтось… Тебе проймав холодок страху – а раптом цей хтось підведе догори погляд і побачить тебе? Як Мойсей – у вогняному кущі… Цікаво – Він тоді теж боявся?

У розділі знайомств однієї газетки твій погляд зачепився за оголошення якоїсь Маргарити. Самотня дівоча душа прагнула принца, ріст якого не був би менший за сто вісімдесят сантиметрів, а вік – не більший за тридцять п\'ять років. Себе ж шанувальниця баскетболу не без пікантності охарактеризувала, як \"пухкенька\". Маркетинговий хід спрацював – ти подзвонив і сказав, що твій ріст – метр вісімдесят один, а вік – тридцять два. Сказав, що тебе втомила самотність і зацікавила її жага до контакту. Потім ти сказав, що передзвониш пізніше, бо маєш якийсь нагальний клопіт. Перший крок було зроблено.

Далі ти вирішив зупинитися на збіглих псах. Зателефонував до якогось Валери – той розшукував зниклого пінчера й був незміренно радий будь-якій інформації. \"Бачив, бачив точнісінько такого псяюху! – заспокоював ти згорьованого власника животини. – Бачив у сусідських хлопчаків, а це ж якраз у районі Кучминого Яру! Ось повернуся завтра з дачі, уточню, чи справді в імовірного Карла надірване ліве вухо, й одразу вам подзвоню!\" Валера нетямився від щасливих передчуттів.

На роботу ти прийшов невиспаний, бо цілу ніч розробляв план. Точніше – сценарій. Аби збадьоритися, запросив на каву Галечку та Валечку. Насправді ніяких операцій вони в своїй \"операційній\" не робили, просто клацали цілий день на комп\'ютерній клавіатурі та деркотіли принтером. Збуджений, ти заходився було розтовкмачувати дівчаткам відмінності між раннім Осборном та пізнім Ковердейлом, але \"операційниць\" хард рок не зацікавив. Втім, Галечка, здається, позирала на тебе доволі двозначно. А може Валечка… Попри це ти виштовхав розморених якісною кавою (іншої Марметусенька не визнавала) сусідок за двері – план вимагав реалізації.