Слава ЗСУ!

— І далі продовжуватимеш сам?

Ден ворухнув губами в усмішці:

— Ну… є ж іще Біллі.

— Біллі вже щонайменше сімдесят три.

— Він сказав би, що це плюс. Біллі любить казати, що найкраще в старінні — це те, що не мусиш турбуватися про смерть замолоду.

Джон показав рукою:

— Межа міста Фрімена. — Дену він подарував невеличку, стриману посмішку. — Я не можу цілком повірити, що роблю зараз саме це. А що ти скажеш, якщо того спиртзаводу вже нема? Якщо його зрівняли з землею вже після того, як була зроблена та фотографія для «Google Earth», а те місце засіяли кукурудзою?

— Він стоїть на своєму місці.

8

Так воно й виявилося: ряди попелясто-сірих бетонних будівель, покритих іржавим рифленим залізом. Один заводський димар ще стояв, два інших повалилися й лежали на землі, немов переламані змії. Вікна було потрощено, а стіни вкривали намальовані аерозолем пузирчасті графіті, які б висміяли фахові теґери[310] у будь-якому великому місті. Від двосмужного автошляху відгалужувалася бакаювата службова дорога, яка закінчувалася парковкою, де-не-де порослою самосіяною кукурудзою. Та водонапірна вежа, яку бачила Абра, стояла поряд, бовваніючи проти обрію, мов марсіанська бойова машина Герберта Веллса[311]. ФРІМЕН, АЙОВА було написано збоку. І сарай із проваленим дахом також був присутній і взятий до уваги.

— Задоволений? — спитав Ден. Вони уповільнили швидкість так, що вже ледь повзли. — Завод, водонапірна вежа, сарай. Напис «заборонена зона». Все так, як, вона казала, мусить бути.

Джон показав на іржаві ворота наприкінці службової дороги.

— А якщо вони замкнені? Я не перелазив через сітчасті огорожі відтоді, як ще навчався в молодшій середній школі.

— Вони не були замкненими, коли вбивці привезли сюди того хлопчика, інакше Абра б про це сказала.

— Ти в цьому впевнений?

По зустрічній смузі наближався фермерський пікап. Ден додав трохи швидкості і, коли вони порівнялися, підняв руку. Парубок за кермом — зелений кашкет «Джон Дір»[312], сонячні окуляри, комбінезон з нагрудником — теж підняв руку у відповідь, але ледве поглянув на них. І це було добре.

— Я питав, чи ти…

— Я пам’ятаю, що ти питав, — сказав Ден. — Якщо вони замкнені, ми з цим упораємося. Якось. А тепер давай вертатися до того мотелю й селитися. Я буквально вимотаний.

9

Поки Джон (платячи готівкою) знімав для них два сусідніх номери в «Холідей Інн», Ден відвідав адерську залізну крамницю «Істинна ціна»[313]. Там він купив лопату, граблі, дві сапки, садовий совок, дві пари рукавичок і речовий мішок, щоб можна було куди скласти свої придбання. Єдиним інструментом дійсно йому потрібним була лопата, але він вирішив, що краще купити весь цей набір.

— Що привело вас до Адера, можу я спитати? — запитав продавець, пробиваючи Денові покупки.

— Просто проїжджав через це місто. У мене сестра в Де Мойні, і в неї там невеличкий садок. Мабуть, вона має більшість з цих речей, але подарунки завжди покращують рівень її гостинності.

— Знайома історія, брате. І вона дякуватиме вам за сапку з коротким держаком. Нема знаряддя зручнішого, а більшість садоводів-аматорів не здогадуються придбати собі таку річ. Ми приймаємо «Майстер Кард», «Візу»…

— Гадаю, дам краще пластику відпочинок, — сказав Ден, дістаючи гаманець. — Дайте мені тільки чек для Цукрового Дядька[314].

— Ще б пак. А якщо ви назвете мені ваше ім’я і адресу — чи вашої сестри, — я надішлю вам наш каталог.

— Знаєте що, сьогодні, либонь, ми і це пропустимо, — сказав Ден, кладучи на прилавок невеличке віяло з двадцяток.

10

Об одинадцятій того вечора у двері Дена тихо постукали. Відчинивши, він впустив Джона. Абрин педіатр був блідий і збуджений.

— Ти поспав?

— Трохи. А ти?

— І так, і сяк. Здебільшого ніяк. У мене нерви зараз напружені, як у якогось чортового кота. А якщо нас зупинить коп, що ми скажемо?

— Що ми чули, ніби у Фрімені є забігайлівка з танцями, тож вирішили її пошукати.

— У Фрімені нічого нема, окрім кукурудзи. Не менш дев’яти мільярдів акрів самої кукурудзи.

— Ми цього не знаємо, — м’яко пояснив Ден. — Ми просто проїжджі. І ніякий коп нас не зупинить, Джоне. Ніхто нас навіть не помітить. Але якщо ти хочеш залишитися тут…

— Я не для того проїхав половину країни, щоби сидіти в мотелі й дивитися Джея Лено[315]. Дозволь мені лише скористатися туалетом. Я був сходив у себе, перед тим як виходити, але зараз схотілося знов. Господи, я так нервуюся…

---

  310 Tagging — найпоширеніший, літерний, стиль графіті.

  311 Згадка про роман англійського письменника Г. Веллса (1866—1946) «Війна світів» (1897).

  312 «John Deere» — заснована 1837 р. ковалем і винахідником Джоном Діром (1804—1886), сьогодні найбільша в світі корпорація з виробництва сільськогосподарських машин.

  313 «True Value Company» — заснована 1948 р. у Чикаго кооперативна мережа незалежних крамниць (понад 5000 у світі), що торгують різноманітним реманентом, будматеріалами й домашнім обладнанням.

  314 Те саме, що Дядько Сем, персоніфікація уряду США.

  315 Jay Leno (нар. 1950 р.) — комедійний актор, ведучий власного телешоу на каналі «NBC».