Слава ЗСУ!

— Все, годі. Я дзвоню в поліцію. Цих людей буде заарештовано.

— Ти не можеш. — Абра заговорила безживним голосом п’ятдесятилітньої жінки в депресії. «Роби, що хочеш, — ніби проказував цей голос. — Моя справа тебе попередити».

Він дістав з кишені мобільний, але замість того щоб його розкрити, запитав:

— Чому ні?

— Вони мають добру історію, чому вони подорожують у Нью-Гемпшир і купу ідентифікаційних речей. А ще вони багаті. По-справжньому багаті, як-от багаті банки, чи нафтові компанії, чи «Волмарт». Вони можуть поїхати геть, але вони повернуться. Вони завжди повертаються по те, що вони бажають. Вони вбивають людей, які стають їм поперек шляху, і людей, які намагаються їх виказати, а якщо виникає потреба відкупитися від неприємностей, саме це вони й роблять. — Вона поставила бляшанку на кавовий столик і обхопила батька руками. — Прошу, татусю, не розказуй нікому. Я краще поїду з ними, ніж дозволю їм вчинити щось лихе мамі або тобі.

Озвався Ден:

— Але зараз їх тільки четверо чи п’ятеро.

— Так.

— Де решта? Ти тепер знаєш?

— У якомусь місці, що називається кемпінг «Проліс». Чи, може, «Пролісок». Вони ним володіють. Там неподалік є місто. Це в ньому той супермаркет «Сем». Місто називається Сайдвіндер. Роза там і всі Правдиві. Так вони самі себе називають… Дене? Що трапилося?

Ден не міг відповісти. Принаймні на якусь мить він втратив мову. Йому пригадався голос Діка Хеллорана, що виходив з мертвого рота Еліанор Улей. Він спитав у нього, де ті порожні демони, і тепер його відповідь стала цілком зрозумілою.

«У твоєму дитинстві».

— Дене? — це вже питав Джон. Ніби дуже здалеку. — Ти білий, як полотно.

Все тепер набуло химерного сенсу. Він же знав від самого початку — ще до того, як його в очі побачив, — що готель «Оверлук» зле місце. Його нема більше, згорів ушент, але хто насмілиться сказати, що й зло також вигоріло дотла? Звісно, не він. У дитинстві його відвідували візитери з потойбіччя, які врятувалися.

«Цей кемпінг, яким вони володіють… він стоїть там, де стояв той готель. Я це розумію. І раніше чи пізніше я буду змушений туди повернутися. Це я розумію також. Мабуть, раніше. Але спершу…»

— Зі мною все гаразд, — промовив він.

— Хочеш коли? — спитала Абра. — Цукор вирішує багато проблем, я так вважаю.

— Пізніше. Зараз маю одну ідею. Це лише схема, проте, можливо, працюючи всі разом, учотирьох ми зуміємо перетворити її на певний план.

6

Енді Зміїне Жало припаркувалася на стоянці для ваговозів у відпочинковій зоні при платній автомагістралі поблизу Вестфілда в штаті Нью-Йорк[328]. Горіх пішов на торговельний майданчик купити соку для Баррі, який зараз лежав із гарячкою і мав вельми болюче горло. Поки вони чекали його повернення, Крук зателефонував Розі. Вона відповіла на перший же гудок. Він якомога швидше все їй доповів і замовк у чеканні.

— Що я це чую там у вас за звуки? — запитала вона.

Крук зітхнув і одною рукою почесав собі щетинисту щоку.

— Це Джиммі Арифметика. Він плаче.

— Скажи йому, щоб замовк. Скажи йому, що не місце плаксіям у бейсболі.

Крук передав її побажання, оминувши специфічне Розине почуття гумору. Джиммі, який саме витирав вологою ганчіркою обличчя Барі, зумів приглушити свої гучні і (Крук мусив це визнати) дражливі схлипи.

— Так уже краще, — сказала Роза.

— Що ти хочеш, щоб ми робили?

— Дай мені секунду, я спробую подумати.

Сама ідея того, що Роза мусить спробувати подумати, Круку здалася майже такою ж тривожною, як ці червоні плями, що тепер висипали по всьому обличчю і тілу Баррі, але він робив, як йому було сказано, тримаючи «айфон» біля вуха, але не кажучи ні слова. Він облививася потом. Гарячка це чи просто тут так парко? Крук огледів собі руки, чи нема червоних цяток, і не побачив жодної. Поки що.

— Ви їдете за графіком?

— Загалом так. Навіть випереджаємо трохи.

Почувся швидкий подвійний стук у двері. Енді визирнула надвір, потім відчинила.

— Круче? Ти ще тут?

— Так. Горіх повернувся щойно з соком для Баррі. У нього дуже болить горло.

— Попий, — сказав Горіх Баррі, відкручуючи ковпачок. — Це яблучний. Просто з кулера, ще холодний. Це тобі добряче мусить вгамувати стравохід.

Баррі підвівся на одному лікті й ковтнув з приставленої йому Горіхом до губ маленької скляної пляшечки. Крукові подумалося, що йому важко на це дивитися. Колись він бачив ягнят, яких отак напувають з пляшечки, як вони п’ють отаким же «я-саме-неспроможне» манером.

---

  328 Westfield — засноване 1802 р. містечко на березі озера Ері, на заході штату Нью-Йорк.