Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— Завтра. Їм треба зупинитися спершу і забрати… — вона зробила паузу. Очі її блукали по кімнаті, не бачачи її. Одна руки вслизнула з-під Денової долоні й почала терти губи. Інша рука вчепилася в рукавицю. — Вони мусять… я не знаю… — Сльози почали сочитися з кутиків її очей, не печалі сльози, а сльози зусиль. — Це ліки? Це… чекайте, чекайте, відпусти мене, Дене, я мушу… ти мусиш мене…
Він прибрав свою руку. Коротке трісь, і синій іскровий розряд в наелектризованому повітрі. Піаніно заграло якісь безладні пасажі. На низенькому столику біля дверей у коридорі затанцювали, постукуючи, кілька статуеток «Гуммель»[327]. Абра сковзнула рукою до рукавиці. Очі її широко розчахнулись.
— Один з них крук! Один лікар, і це їхнє щастя, бо Баррі хворий! Він хворий!
Вона дико вирячилася на них, потім розсміялася. Від цього сміху волосся на потилиці в Дена стало дибки. Він подумав, що так мусять реготати божевільні, коли їм вчасно не зробили укол. Це було все, що він міг зробити, аби лиш не зривати з неї рукавицю.
Дену цього було достатньо. Він зірвав рукавицю в Абри з долоні й пожбурив її через кімнату. Піаніно замовкло. «Гуммелі» дренькнули востаннє й застигли, одна статуетка на самому краєчку столика, за мить від падіння. Дейв дивився на свою дочку з роззявленим ротом. Джон підвівся на рівні, але, схоже, не був у змозі зробити й кроку.
Ден узяв Абру за плечі й сильно струснув.
— Абро, нумо, геть звідти.
Вона глипала на нього величезними, плаваючими очима.
(
Її зіщулені плечі, підняті майже до вух, поступово розслабилися. Її очі знов його бачили. Вона повільно видихнула і впала назад у розкриті батьківські обійми. Комір її майки був темним від поту.
— Аббі? — запитав Дейв. — Абба-Доцю? З тобою все гаразд?
— Так, але не називай мене так. — Вона втягнула повітря і знову випускала його з себе довгим видихом. — Боже, оце був пал. — Вона поглянула на батька. — Тату, це не я кинула бомбу словом на «х», то був один з них. Я гадаю, то був крук. Він ватажок тих, що сюди їдуть.
Ден сів на канапу поряд з Аброю.
— Ти точно нормально почуваєшся?
— Так. Тепер вже так. Але я ніколи більше не хочу торкатися тієї рукавиці. Вони не такі, як ми. Вони на вигляд, як люди, і, я гадаю, колись вони були людьми, але тепер у них думки ящерів.
— Ти сказала, що в Баррі кір. Ти пам’ятаєш це?
— Баррі, так. Той, що вони його називають Хінцем. Я все пам’ятаю. Мені так хочеться пити.
— Я принесу тобі води, — сказав Джон.
— Ні, щось таке, щоб було солодке. Будь ласка.
— Там, у холодильнику, є кола, — сказав Дейв. Він погладив Абру по волоссі, потім по щоці, потім ззаду по шиї. Так, ніби перевіряючи, що вона дійсно тут.
Вони чекали, поки з бляшанкою коли не повернувся Джон. Абра вхопила її, жадібно почала пити, потім відригнула.
— Перепрошую, — промовила вона й захихотіла.
Ден ніколи в житті не радів так чийомусь хихотінню.
— Джоне. Кір для дорослих серйозніша хвороба, так?
— Ще б пак. Може призвести до пневмонії, навіть до сліпоти, через рубцювання роговиці.
— І смерті?
— Авжеж, але зрідка.
— У них все інакше, — сказала Абра, — бо я не думаю, що вони взагалі коли-небудь хворіють. Тільки от Баррі
— Що ти мала на увазі, кажучи про зациклення? — запитав Дейв.
— Я не знаю.
— Якщо Баррі хворий, це їх зупинить? — запитав Джон. — Може, вони розвернуться і поїдуть назад, туди, звідки виїхали?
— Я так не думаю. Вони можуть бути вже всі хворими від Баррі, і вони це розуміють. Їм нема чого втрачати, а виграти вони можуть все, так каже Крук. — Вона ще випила коли, тримаючи бляшанку обома руками, потім по черзі обвела поглядом усіх трьох чоловіків, зупинившись на своєму батьку. — Вони знають нашу вулицю. І можуть знати моє ім’я, врешті-решт. Навіть можуть мати фотографію. Я не впевнена. У Баррі в голові повний безлад. Але вони вважають… вони думають… якщо я не можу підхопити кір…
— Тоді твій екстракт може їх зцілити, — промовив Ден. — Або принаймні вийти на користь іншим, як щеплення.
— Вони не називають це екстрактом, — сказала Абра. — Вони називають це духом.
Дейв сплеснув долонями, один раз, різко.
327 «M. I. Hummel» — торгова марка серії керамічних фігурок, заснованих на образах дітей з малюнків німецької художниці, францисканської черниці Марії Інокентії Гуммель (1909—1946).
