Слава ЗСУ!

— Абро?

Вона подивилася на нього.

— Не здумай замикатися там. Ти пам’ятаєш, хто за це розплатиться, правда ж? — Він поплескав по нозі Біллі Фрімена.

Вона пам’ятала.

У її голові, що була почала прояснюватися, знову затуманювалося. Жахлива людина — жахлива істота — з такою чарівною посмішкою. І розумна. Він усе продумав. Вона взялася за двері туалету, і ті відчинились. Уже бодай щось, принаймні вона не мусить вмощуватися десь серед бур’янів. Вона увійшла досередини, причинила двері й зробила свою справу. А потім просто сиділа на унітазі, низько опустивши свою спливаючу голову. Вона згадала, як була в туалеті в будинку Емми, як вона, дурненька, тоді вирішила, що все мусить вийти добре. Здавалося, це так давно було.

«Я мушу щось зробити».

Але вона була одурманена, запаморочена.

(«Дене»)

Вона послала цю думку з усією силою, яку змогла зібрати… якої було небагато. А скільки часу подарує їй Крук? Вона відчула, як її затоплює відчай, підмиваючи навіть ті невеличкі залишки волі до спротиву, які ще залишалися. Все, чого вона хотіла, це застебнути штани, залізти знову до пікапа і заснути. Проте вона спробувала ще раз.

(«Дене! Дене, прошу!»)

І чекала чуда.

Що вона отримала натомість — один короткий, різкий гудок пікапа. Послання було зрозумілим: час вирушати.

Розділ п’ятнадцятий

Міньки

1

«Ти згадаєш про те, що забулося».

Після Піррової перемоги в Клауд-Гепі ця фраза переслідувала Дена, як уривок якоїсь безглуздої, дражливої музики, що бува застрягне тобі в голові й не відпускає, і ловиш себе на тому, що мугикаєш її, навіть плентаючись серед ночі до туалету. Ця фраза таки сильно дратувала, але не була безглуздою. З якоїсь причини вона асоціювалася в нього з Тоні.

«Ти згадаєш про те, що забулося».

Щодо того, щоб скористатися «Віннебаго» Правдивого Вузла, аби дістатися до своїх машин, які залишилися стояти біля вокзалу «Тінітавн» на міській толоці у Фрейжері, питання не виникало. Навіть якби вони не побоювалися, що можуть залишити в ньому якісь цікаві криміналістам свої сліди, або що хтось їх помітить, коли вони з нього виходитимуть, вони б і без голосування одностайно відмовилися. Всередині нього тхнуло не тільки хворобою чи смертю; в ньому тхнуло злом. А Ден мав ще й іншу причину. Він не знав, повертаються чи ні члени Правдивого Вузла як примарні люди, але не бажав перевіряти такої ймовірності.

Тому вони покидали спорожнілий одяг і ін’єкційне знаряддя у Сако, де ті речі, які не потонуть, мусить віднести течією в штат Мейн, і поїхали назад так, як були сюди приїхали — на «Гелен Рівінгтон».

Девід Стоун упав на провідницьке сидіння, побачив, що Ден все ще тримає в руках Абриного іграшкового кролика, і простягнув по нього руку. Ден віддав кролика майже без вагань, відзначивши собі, що саме батько Абри тримає в іншій руці: свій «Блекбері»[368].

— Що ви збираєтеся з цим робити?

Дейв подивився на ліс, який мелькотів обабіч вузькоколійної залізниці, потім знову на Дена.

— Тільки-но ми опинимося там, де з’явиться стільникове покриття, я збираюся зателефонувати додому до Дінів. Якщо там ніхто не відповість, я телефонуватиму до поліції. Якщо відповідь буде, і хтось, Емма чи її мати, скаже мені, що Абра пропала, я телефонуватиму до поліції. Якщо припустити, що вони самі цього вже не зробили.

Погляд у нього був холодний, оцінюючий і далекий від дружнього, але він принаймні тримав свій страх за дочку — свій жах, сказати точніше — в собі, і Ден за це його поважав. Крім того, це полегшувало можливість звернутися до його розуму.

— Я вважаю винним у цьому вас, містере Торренс. Це був ваш план. Ваш безумний план.

Зайве нагадувати, що вони всі були підписалися під цим безумним планом. Чи про те, що вони з Джоном не менше за її батька стривожені тривалою мовчанкою Абри. Правду кажучи, цей чоловік був правий.

«Ти згадаєш про те, що забулося».

Це черговий спогад з «Оверлука»? Ден подумав, що мабуть. Але чому зараз? Чому тут?

— Дейве, її майже напевне захопили. — Це був Джон Далтон. Він пересів до першого пасажирського вагона, зразу позаду них. Залишки низького сонячного світла, проходячи крізь дерева, миготіли на його обличчі. — Якщо це так і ви повідомите про це поліції, як ви гадаєте, що трапиться з Аброю?

---

  368 «BlackBerry» — смартфон, який з 1999 р. випускається канадською компанією «RIM».