Слава ЗСУ!

— Та курв’яча мала сука вбила мого Крука! — пронизливо лементувала вона. — Я вб’ю її! Я ВБ’Ю ЇЇ І З’ЇМ ЇЇ СЕРЦЕ!

Зрештою вона впала на коліна, ридаючи собі в долоні.

Весь Правдивий Вузол стояв ошелешений. Ніхто не знав, що казати або робити. Нарешті Тиха Сарі пішла до неї. Роза з силою відштовхнула її геть. Сарі упала на спину, підвелася і негайно знов повернулася до Рози. Цього разу Роза поглянула вгору і побачила свою самозвану втішницю, жінку, яка цього неймовірного вечора також втратила когось їй дорогого. Вона обняла Сарі так сильно, що Правдиві навкруг них почули, як в тієї затріщали кістки. Але Сарі не пручалася, і невдовзі обидві жінки, допомагаючи одна одній, підвелися на рівні. Роза перевела погляд з Тихої Сарі на Велику Мо, потім на Важку Мері й Мітку Чарлі. Було таке враження, ніби вона їх уперше побачила.

— Ходімо, Розі, — промовила Мо. — У тебе стався шок. Тобі треба ля…

— НІ!

Вона відступила від Тихої Сарі й ляснула себе долонями по обличчю таким потужним подвійним сплеском, що з голови в неї злетів циліндр. Вона нахилилася його підняти, а коли знову роззирнулася навкруги на Правдивих, трохи здорового глузду вже повернулося до її очей. Вона подумала про Дизеля Даґа і ту команду, яку була послала зустріти Татка з дівчинкою.

— Мені треба зв’язатися з Дизом. Сказати, щоб він з Філом і Енні розвертались назад. Нам треба бути разом. Нам треба прийняти духу. Багато духу. Щойно ми зарядимося, ми дістанемо ту курву.

Вони тільки дивилися на неї, з обличчями стривоженими, непевними. Вигляд тих переляканих очей і тупих роззявлених ротів її збісив.

— Ви сумніваєтеся в мені? — Тиха Сарі підібралася їй під бік. Роза відштовхнула її з такою силою, що Сарі знову мало не повалилася. — Хто сумнівається в мені, нехай вийде наперед.

— Ніхто не сумнівається в тобі, Розі, — почав Духоголовий Стів, — але, може, нам варто облишити це. — Він говорив обережно й намагався не зустрітися з Розою очима. — Якщо Крук дійсно пропав, це значить п’ятеро мертвих. Ми ніколи не втрачали п’ятьох за один день. Ми ніколи не втрачали навіть дв…

Роза зробила крок вперед, і Стів миттю відступив назад, зіщулившись так, що плечі прикрили йому вуха, наче дитина, яка чекає удару.

— Ви хочете тікати від одної духоголової дівчинки? Після всіх цих років ви хочете підібгати хвости й тікати від якоїсь мугирки?

Ніхто їй не відповів, Стіву хотілося цього найменше, але Роза побачила правду в їхніх очах. Вони дійсно боялися. Вони мали багато добрих років. Жирних років. Років легкого полювання. Тепер вони наштовхнулись на когось, хто має не тільки екстраординарний дух, але й знає про них, хто саме вони такі і що вони роблять. Замість мститися за Татка Крука — який опліч Рози провадив їх крізь добрі й погані часи, — вони бажали забрати собі між ноги хвости і зі скавчанням бігти геть. Цієї миті їй хотілося вбити їх усіх. Вони це відчули і посунулися, човгаючи, далі, звільняючи перед нею простір.

Всі, окрім тихої Сарі, яка дивилася на Розу, немов загіпнотизована, з відпалою щелепою. Роза вхопила її за хирляві плечі.

— Ні, Розі! — пискнула Мо. — Не роби їй боляче!

— А ти як, Сарі? Мале дівчисько винна у вбивстві жінки, яку ти кохала. Ти теж хочеш втекти?

— Ніп, — відповіла Сарі. Очі її дивилися вгору, в Розині очі. Навіть зараз, коли геть усі дивилися на неї, Сарі здавалася лише трохи істотнішою за тінь.

— Ти бажаєш відплатити?

— Тап, — сказала Сарі. А тоді: — Віплапипи.

У неї був тихесенький голос (майже безголоса) і дефекти мовлення, але вони всі почули її, і всі зрозуміли, що вона сказала.

Роза озирнулася на решту.

— Для тих з вас, які не бажають того, чого бажає Сарі, які хочуть просто впасти на пузо і поплазувати геть…

Вона повернулася до Великої Мо і вхопила жінку за її пухку руку. Мо перестрахано вискнула і спробувала вирватись. Роза утримала її при місці й підняла її руку так, щоби бачили всі. Рука була поцяткована червоними плямками.

— Від цього ви зможете відплазувати?

Бурмочучи, вони зробили ще пару кроків назад.

Роза сказала:

— Воно в нас.

— Більшість з нас здорові! — вигукнула Ніжна Террі Пікфорд. — Сама я здорова! Ані цяточки на мені! — Вона простягнула свої гладесенькі руки на оглядини.

Роза обернула погляд свої палаючих, повних сліз очей на Террі.

— Зараз. Але чи це надовго?

Ніжна Террі нічого не відповіла, але відвернула обличчя.