Слава ЗСУ!

— Давайте заберемо Люсі й поїдемо по Абру.

Ден похитав головою.

— Вона сказала, що з нею все гаразд, і я їй вірю.

— Але ж вона була під наркотиком, — сказав Джон. — Її судження може бути не найкращим зараз.

— Вона була достатньо розсудливою, щоб допомогти мені подбати про того, що вона називає його Круком, — сказав Ден, — і я їй в цьому довірився. Дамо їм виспати з себе те, чим їх був накачав той покруч. На нас чекають інші справи. Важливі справи. Ви мусите мені тут бодай трішки довіряти. Доволі скоро ви побачитеся зі своєю донькою, Девіде. Але зараз краще вислухайте мене уважно. Ми підкинемо вас до квартири вашої бабці-тещі. Ви мусите привезти вашу жінку в шпиталь.

— Я не знаю, чи вона повірить мені, коли я розкажу їй, що трапилося сьогодні. Я не знаю, наскільки я зможу бути переконливим, коли сам ледве в це вірю.

— Скажіть, що розповідь мусить зачекати, поки ми не будемо всі разом. Разом — це значить включно з Абриною Момо.

— Я сумніваюся, щоби вас впустили до неї. — Дейв поглянув собі на годинник. — Години для відвідування давно закінчилися, а вона дуже хвора.

— Персонал у таких відділеннях не дуже зважає на правила відвідин, коли пацієнт наблизився до свого кінця, — сказав Ден.

Дейв подивився на Джона, той знизав плечима.

— Це каже чоловік, який працює в хоспісі. Гадаю, ти можеш у цьому йому довіритися.

— Вона навіть може бути не при свідомості, — сказав Дейв.

— Давайте займатися всім поступово, у міру появи проблем.

— Зрештою, який стосунок до всього має Четта? Вона нічого про це не знає.

Ден сказав:

— Я цілком упевнений, що вона знає набагато більше, ніж ви вважаєте.

2

Вони висадили Дейва біля кондомініума на Марлборо-стрит і дивилися, як він сходить на ґанок і натискає кнопку одного з дзвінків.

— У нього вигляд хлопчика, який іде до дров’яного сараю, знаючи, що там доведеться зняти штанці й отримати ременя, — сказав Джон. — Це породить збіса величезне напруження в його шлюбі, байдуже, як воно все обернеться.

— Коли трапляється природна катастрофа, нема кого звинувачувати.

— Спробуй змусити Люсі побачити це під таким кутом. Вона думатиме: «Ти покинув нашу дочку саму, і її захопив якийсь скажений». Десь у глибині душі вона завжди так думатиме.

— Абра зможе перемінити її думки щодо цього. А якщо говорити про сьогоднішній день, ми зробили все, що могли, і зробили доволі непогано.

— Але ще не кінець.

— Далебі аж ніяк.

Дейв подзвонив знову і зазирав у маленьке фойє, коли відкрилися двері ліфта і звідти вилетіла Люсі Стоун. Обличчя в неї було напружене й бліде. Дейв почав говорити, щойно вона відкрила вхідні двері. Вона також. Люсі затягнула його досередини — засмикнула його всередину — обома руками.

— Ах, чоловіче, — м’яко промовив Джон. — Це нагадало мені про ті численні ночі, коли я прибивався додому о третій ранку.

— Він її або переконає, або ні, — сказав Ден. — Ми маємо іншу справу.

3

Ден Торренс з Джоном Далтоном прибули до Массачусетського загального шпиталю невдовзі по десятій тридцять. У відділенні інтенсивної терапії був час відливу. Напівздута повітряна куля з написом пістрявими літерами ПОЧУВАЙТЕСЬ КРАЩЕ І ОДУЖУЙТЕ безживно плавала під стелею, відкидаючи схожу на медузу тінь. Ден підійшов до сестринського поста, назвався представником персоналу хоспісу, до якого призначено перевозити місіс Рейнолдс, показав своє посвідчення з «Гелен Рівінгтон Хаусу» і відрекомендував Джона Далтона, як сімейного лікаря (натяжка, проте не відверта брехня).

— Перед транспортуванням нам потрібно визначити її стан, — сказав Ден, — і ще двоє членів родини просили бути присутніми. Це онука міс Рейнолдс і онучкин чоловік. Я прошу вибачення за пізній час, але це невідмінна справа. Вони невдовзі будуть тут.

— Я знайома зі Стоунами, — сказала медсестра. — Вони гарні люди. Зокрема Люсі була дуже уважною до своєї бабусі. Кончетта вельми особлива. Я читала її поезію, в неї чудові вірші. Але якщо ви, джентльмени, очікуєте від неї якогось слова, мушу вас розчарувати. Вона вже запала в кому.

«Ми цьому зарадимо», — подумав Ден.

— І ще… — медсестра з сумнівом поглянула на Джона. — Ну, це не моя справа таке казати…

— Продовжуйте, — підбадьорив її Джон. — Я ніколи не зустрічав старшої медсестри, якій не було б чого сказати.

Вона йому посміхнулась, потім знову розвернулася своєю увагою до Дена.

— Я чула чудові речі про хоспіс «Рівінгтон», але вельми сумніваюсь, що Кончетта туди поїде. Навіть якщо вона протримається до понеділка, я не певна, що є якийсь сенс в її перевезенні. Було б гуманніше дозволити їй закінчити свою подорож тут. Якщо я перейшла межу, прошу вибачення.