Слава ЗСУ!

— Залишили йому телефонне повідомлення, — сказав Девід. — Він, либонь, відгукнеться хіба що на початку дня, а на той час це вже закінчиться.

«Так або інакше», — подумав він, і його розум, що став некерованим через обмаль сну і надлишок тривоги, продемонстрував йому картину настільки ясну, наскільки ж і жахливу: тужливі родичі стоять навкруг маленької могили. І ще меншої домовини.

9

О сьомій тридцять до оглядового кабінету, де помістилися Стоуни зі своєю маленькою дочкою, яка так само безупинно плакала, увірвалася Четта Рейнолдс. Поетка, про яку подейкували, що вона в короткому списку претендентів на Президентську медаль Свободи[97], була одягнена в прямі джинси і светр з емблемою Бостонського університету, дірявий на одному лікті. Це вбрання ще дужче підкреслювало, як вона схудла за останні три-чотири роки. «Ніякого раку, якщо це те, про що ви думаєте, — відповідала вона, якщо хтось щось казав про її варту подіумної моделі худорлявість, яку вона зазвичай маскувала під струмливими сукнями чи балахонами. — Я просто налаштовуюся перед фінішним колом на цьому треку».

Волосся, як правило, заплетене у косу або зібране у складні дрібушки так, щоби демонструвати її колекцію вінтажних пришпильок, стирчало навкруг голови Кончетти хаотичною айнштайнівською хмарою. На ній не було жодного макіяжу, і навіть у своїй гнітючій безпорадності Люсі вжахнулася тому, якою старенькою виглядає Четта. Ну та звісно, вона ж і була старою, вісімдесят п’ять — це вже дуже серйозний вік, але до цього ранку вона мала вигляд жінки щонайбільше під сімдесят.

— Я б приїхала сюди на годину раніше, якби знайшла когось, хто прийшов би доглянути за Бетті. — Бетті була її старою, недужою боксеркою.

Четта перехопила докірливий позирк Дейва.

— Бет уже помирає, Девіде. А я, засновуючись на тому, що ви змогли розповісти мені по телефону, не дуже стривожилася щодо Абри.

— А зараз ти стривожена?

Люсі кинула на нього застережливий погляд, проте Четта, схоже, погоджувалася з цим непрямим докором в її бік.

— Так, — вона простягнула руки. — Дай-но її мені, Лючіє. Нумо подивимося, чи не заспокоїться вона заради своєї Момо.

Але Абра не заспокоїлася заради своєї Момо, хоч як та її колисала. Не подіяла й на диво мелодійна колискова (наскільки міг зрозуміти Девід, Четта наспівувала ту саму «Колеса на автобусі» італійською). Вони по черзі пробували метод ходіння з дитиною на руках, спершу проносячи її по периметру маленького оглядового кабінету, потім по коридору і назад до кабінету. Пронизливий плач все лунав і лунав. У якийсь момент за дверима виникла якась метушня — привезли когось з очевидними пораненнями, припустив Девід, — але в оглядовому кабінеті № 4 ледь звернули на це увагу.

За п’ять хвилин до дев’ятої двері прочинилися і до кабінету увійшов педіатр Стоунів. Ден Торренс упізнав би лікаря Джона Далтона, хоча й не за прізвищем. Для Дена він був просто доктором Джоном, який щочетверга заварював каву на вечірніх читаннях «Великої книги» у Північному Конвеї[98].

— Слава Богу, — проказала Люсі, вручаючи педіатрові свою лементуючу дитину. — Ми тут сидимо вже стільки часу покинуті напризволяще!

— Я був уже в дорозі, коли отримав ваше повідомлення. — Далтон прийняв Абру собі на плече. — Обхід тут, потім у Касл-Року[99]. Ви ж чули, що трапилося, чи не так?

— Що чули? — перепитав Девід. З прочиненими дверима він оце лише зараз цілком усвідомив, що надворі лунає якийсь неясний шум. Голосно балакають люди. Хтось плаче. Коридором пройшла медсестра, яка їх приймала, лице мала червоне, все в плямах, щоки вологі. На дитину, що плакала, вона навіть не поглянула.

— Пасажирський лайнер врізався у Всесвітній торговельний центр, — сказав Далтон. — І ніхто не вважає це випадковою авіакатастрофою.

То був рейс № 11 «Америкен Ерлайнз». Рейс № 175 «Юнайтед Ерлайнз» врізався у Південну вежу Всесвітнього торговельного центру на сімнадцять хвилин пізніше, о 9:03. О 9:03 Абра Стоун раптом припинила плакати. О 9:04 вона вже міцно спала.

По дорозі додому Абра так само мирно спала в своєму крісельці на задньому сидінні машини, а Девід з Люсі слухали радіо. Новини були нестерпно важкими, але вимкнути їх було немислимо… принаймні, поки диктор не оголосив назви авіаліній і номери рейсів: два літаки в Нью-Йорку, один біля Вашингтона, один розбився об землю на порожньому полі у Пенсільванії. Аж тоді Девід нарешті простягнув руку і заглушив цей потік жаху.

---

  97 Найвища цивільна нагорода в США, встановлена президентом Труменом 1945 р., спершу вручалась невійськовим, що відзначилися у Другій світовій війні; указом президента Кеннеді з 1963 р. нею нагороджуються люди за видатні досягнення в різноманітних сферах життя.

  98 North Conway — засноване 1765 р. селище (трохи більш ніж 2000 постійних мешканців), популярна туристична місцина край Національного парку Білі Гори.

  99 Castle Rock — вигадане С. Кінгом місто, яке тією чи іншою мірою присутнє в більшості його творів.