Слава ЗСУ!

— Що, сонечко?

Зніченим голоском вона промовила:

— Мені нагорить за це? Я… я… — почала здригатися вона, спробувавши знову повернути назад свою втішливу долоню, але Джон її притримав. — Я хотіла зробити, як Мінстрозіо. — Вона заплакала. — Джон пустив її руку, і та вмить повернулася їй до рота, почавши його нестямно терти.

Девід підхопив її на руки і розцілував щоки. Люсі обняла їх обох і поцілувала доні голівку.

— Ні, сонечко, ні. Нічого не нагорить. Все з тобою буде гаразд.

Абра сховала обличчя на шиї в матері. Тієї ж миті попадали ложки. Цей стукіт змусив їх усіх здригнутися.

13

Через два місяці, коли в Білих горах Нью-Гемпширу вже розпочалося літо, Девід і Люсі Стоун сиділи в кабінеті Джона Далтона, стіни якого прикрашали фотографії багатьох усміхнених дітей, його пацієнтів, — чимало з них вже давно стали дорослими й мали власних дітей.

Джон сказав:

— Я найняв свого племінника, тямущого в комп’ютерній справі — за власний кошт, і не хвилюйтесь, він бере недорого — пошукати, чи існують якісь задокументовані справи, схожі на випадок вашої дочки, а якщо так, щоби він їх дослідив. Він обмежив своє дослідження останніми тридцятьма роками і знайшов таких понад дев’ятсот.

— Так багато! — присвиснув Девід.

Джон похитав головою:

— Зовсім не багато. Якби це була хвороба — а нам нема потреби повертатися до тієї дискусії, бо це в жодному разі хворобою не є, — вона була б такою ж рідкісною, як слоновість. Або лінії Блашко, які тих, що слабують на них, перетворюють фактично на людей-зебр. Лінії Блашко вражають приблизно одну людину з семи мільйонів[130]. Випадок Абри мусив би бути того ж порядку.

— Що саме є випадком Абри? — перепитала Люсі, беручи руку свого чоловіка і міцно її стискаючи. — Телепатія? Телекінез? Якесь інше теле?

— Всі ці речі певною мірою присутні. Чи телепатка вона? Судячи з того, що вона знає заздалегідь, коли хтось до вас прийде, і знала, коли поранилася місіс Джадкінс, відповідь, як видається, мусить бути «так». Чи володіє вона телекінезом? З того, що ми бачили у вашій кухні, коли святкували її день народження, відповідь — тверде «так». Чи вона екстрасенс? Провидиця, якщо ви готові таке припустити? Щодо цього певності ми мати не можемо, хоча історія з одинадцятим вересня і випадок із двадцятидоларовою банкнотою за комодом наштовхують на таку думку. Але як щодо того вечора, коли всі телеканали раптом почали показувати «Сімпсонів»? Як ви могли б це назвати? Чи та фантомна мелодія «Бітлз»? Це був би телекінез, якби звуки видавало піаніно… але ж ви кажете, що вони надходили нізвідки.

— То що ж буде далі? — спитала Люсі. — Чого нам іще очікувати?

— Не знаю. Не існує передбачуваного шляху, яким можна було б рухатися. Проблема в галузі надприродних феноменів та, що такої галузі не існує. Занадто багато там шарлатанства і забагато людей, які просто з’їхали до дідька з котушок.

— Отже, ви не в змозі порадити, що нам робити, — промовила Люсі. — Оце й уся казка.

Джон усміхнувся.

— Я можу вам точно сказати, що слід робити: продовжуйте любити її. Якщо мій небіж має рацію (а ви мусите пам’ятати, що А: йому лише сімнадцять, і Б: він ґрунтується на мінливих даних), ви стикатиметеся з дивними ефектами, допоки вона не сягне підліткового віку. Деякі з них можуть бути кричуще дивними. Десь близько її тринадцяти-чотирнадцяти років це згладиться, а потім почне спадати. На той час, коли їй буде за двадцять, різноманітні феноменальні штуки, які вона генерує, швидше за все, вельми здрібнішають. — Він усміхнувся. — Але вона все життя залишатиметься феноменальним гравцем у покер.

— А якщо вона почне бачити померлих людей, як той хлопчик у тому фільмі? — запитала Люсі. — Що нам тоді робити?

— Тоді, я гадаю, ви отримаєте доказ того, що існує життя після смерті. А тим часом не запасайтеся наперед переживаннями. І тримайте роти на замку, правильно?

— О, ще б пак, — сказала Люсі. Вона спромоглася на посмішку, але через те, що вона встигла обкусати в себе з губ майже всю помаду, та посмішка не здалася занадто впевненою. — Останнє, чого б нам хотілося, це побачити нашу дочку на обкладинці «Погляду досередини»[131].

— Слава Богу, ніхто з присутніх тоді батьків не бачив тих ложок, — сказав Девід.

— Ось таке питання, — поцікавився Джон. — Як ви вважаєте, Абра сама розуміє, наскільки вона особлива?

---

  130 Слоновість (елефантіаз) — хронічне потовщення шкіри кінцівок; лінії Блашко — відкриті 1901 р. німецьким дерматологом Альфредом Блашко генетично притаманні людині невидимі смуги на шкірі, які проявляються, коли людина на щось починає хворіти.

  131 «The Inside View» — вигаданий С. Кінгом таблоїд, назва якого вперше з’являється в його оповіданні 1988 р. «Нічний політ».