Слава ЗСУ!

Аж ось Абра підняла очі на матір і запитала:

— Коли повернеться тато?

— Післязавтра. Він казав, що встигне на обід.

— Ще так не скоро, — промовила Абра. Сльозинка викотилася в неї з ока, пробігла щокою і скрапнула на піжаму.

— Скоро для чого? Що ти пам’ятаєш, Абба-Доцю?

— Вони мучили хлопчика.

Люсі не хотілося це ворушити, але вона відчула, що мусить. Надто часто знаходилися зв’язки між сновидіннями Абри і речами, як відбувалися в дійсності. Це Девід помітив фото одноокої Ганчір’яної Енн у північно-конвейській газеті «Сан» під заголовком: ТРОЄ ЛЮДЕЙ ЗАГИНУЛИ У КАТАСТРОФІ В ОССІПІ[172]. Це Люсі відшукала замітки з поліцейськими повідомленнями про арешти за домашнє насильство після двох снів Абри про «людей, що кричали і билися». Навіть Джон Далтон погоджувався з тим, що Абра може приймати дивні передачі, як він це назвав — «химерного радіо в своїй голові».

Тому зараз вона спитала:

— Якого хлопчика? Він живе десь неподалік? Ти знаєш де?

Абра помотала головою.

— Далеко. Я не пам’ятаю. — А тоді вона прояснішала. У швидкості, з якою дочка виходила зі стану фуги[173], Люсі вбачала майже таке ж лячно надприродне явище, як у музичних фугах. — Але мені здається, я попрохала Тоні. Він зможе розказати своєму батькові».

Тоні, її невидимий друг. Вона вже пару років не згадувала про нього, і Люсі сподівалася, що це не регресія в її розвитку. Десять років — це вже трохи не той вік для невидимих друзів.

— Може, батько Тоні зуміє це припинити, — обличчя Абри затьмарилося. — Хоча, я боюся, вже пізно.

— Довгенько Тоні не з’являвся, авжеж?

Підвівшись, Люсі почала струшувати зіжмакане простирадло. Воно віяло Абрі проти обличчя, і дівчинка хихотіла. Найкращий у світі звук, на переконання Люсі. Такий нормальний звук. І в кімнаті дедалі яснішало. Невдовзі й перші пташки співати почнуть.

— Мамуню, лоскотно!

— Мамуні люблять лоскотати. У цьому і полягає почасти їхня чарівність. То що там з Тоні?

— Він казав, що прийде в будь-який час, коли буде мені потрібний, — відповіла Абра, знову вмощуючись під простирадлом. Вона поплескала по ліжку поряд з собою, і Люсі лягла, поклавши голову на одну з дочкою подушку. — От у цьому кошмарі він був мені потрібний. Мені здається, він таки прийшов, але точно я не можу пригадати. Його тато працює у хот спайсі[174].

Це вже щось нове.

— Це щось на кшталт фабрики прянощів?

— Та ні, дурнятко, це для людей, які зібралися помирати.

Абра говорила поблажливо, мало не вчительським тоном, але в Люсі мороз перебіг поза шкірою.

— Тоні каже, це коли люди вже такі хворі, що вже не здатні одужати, тоді вони їдуть у той хот спайс і там його тато намагається щось зробити, щоб вони почувалися краще. У тата Тоні є кіт, якого звуть схоже на мене. Я Абра, а кота звуть Аззі. Хіба це не химерно, але в кумедному сенсі?

— Так. Химерно й кумедно.

І Джон, і Девід, либонь, засновуючись на подібності імен, в один голос сказали б, що про кота — це конфабуляція[175] дуже кмітливої десятирічної дівчинки. Хоча й самі б не вельми вірили такому висновку, а Люсі, мабуть, не повірила б узагалі. Скільки десятирічних дівчаток знають, що таке хоспіс, навіть якщо вони неправильно вимовляють це слово?

— Розкажи мені про того хлопчика в твоєму сні. — Тепер, коли Абра заспокоїлася, ця розмова здавалась безпечнішою. — Розкажи мені, хто його мучив, Абба-Доцю.

— Я не пам’ятаю, окрім того, що він думав, що Барні йому друг. Чи, може, того звали Баррі. Мамуню, можна мені Гоппі?

Улюблений кролик тепер сидів у висловухому вигнанні на найвищій полиці шафи в її кімнаті. Абра вже не спала з ним щонайменше два роки. Люсі дістала Гопстера і поклала дочці до рук. Абра притисла кролика до своєї рожевої піжамної сорочки і майже миттєво заснула. Якщо пощастить, вона поспить ще годину, можливо, навіть дві. Люсі сиділа поряд, дивлячись на дочку.

«Хоч би через кілька років це вже припинилось назавжди, як воно мусить, за словами Джона. Хай би такого не було більше, благаю. Щоби перестати нишпорити у місцевих газетах, шукаючи повідомлень, чи не вбив десь маленького хлопчика вітчим, або забили на смерть нанюхані клеєм гопніки, або ще щось. Хай це скінчиться».

— Господи, — промовила вона дуже низьким голосом, — якщо ти є там, то не зробив би ти дещо для мене? Чи не міг би ти зламати те радіо у голові моєї маленької дівчинки?

---

  172 Ossipee — засноване 1785 р. місто в Нью-Гемпширі, яке складається з кількох селищ біля однойменного озера.

  173 Диссоціативна фуга — психічний розлад, що супроводжується амнезією, іноді набуттям нової особистості.

  174 Hot spice (англ.) — пекучі прянощі; hospice — притулок.

  175 Конфабуляція — псевдоспогад, ілюзія мислення, коли людина вірить у свою вигадку.