Слава ЗСУ!

«Вона не насправді тут, і її також нема в моїй голові. Я не знаю, яким способом я її зараз бачу, але ж бачу і не думаю, що вона про це…»

Божевільна жінка в темному вікні усміхнулася, і, коли губи її розтулилися, Абра побачила, що вгорі у неї лише єдиний зуб — монструозне, пожовкле ікло. Вона зрозуміла, що це було те, що востаннє побачив Бредлі Тревор, і закричала, закричала так голосно, наскільки в ній було сили… але тільки всередині себе, бо горло в неї було замкненим і голосові зв’язки закрижанілими.

Абра заплющила очі. Коли вона їх знову розплющила, та оскалена білолиця жінка щезла.

«Нема. Але вона могла прийти. Вона про мене знає, і вона могла б прийти».

Цієї миті Абра усвідомила те, що мусила б зрозуміти відразу, щойно вона побачила ту зруйновану фабрику. Була насправді тільки одна особа, до якої вона могла звернутися. Був тільки один такий, хто міг би їй допомогти. Вона знову заплющила очі, цього разу не для того, щоби сховатися від жаского привиддя, що було дивилося на неї крізь вікно, а щоб покликати на допомогу.

(«ТОНІ, МЕНІ ПОТРІБЕН ТВІЙ ТАТО! ЗРОБИ МЕНІ ЛАСКУ, ТОНІ, ПРОШУ!»)

Так само із заплющеними очима, але тепер відчуваючи тепло сліз на своїх віях і щоках, вона прошепотіла:

— Допоможи мені, Тоні, мені так страшно.

Розділ восьмий

Теорія відносності Абри

1

Останній щоденний рейс «Гелен Рівінгтон» називався Присмерковим Круїзом, і тими вечорами, коли Ден був не на зміні у хоспісі, за кермування потягом частенько брався він. Біллі Фрімен, котрий за довгі роки своєї праці на місто Фрейжер водив цей рейс згрубша тисяч двадцять п’ять разів, радо поступався Дену місцем в кабіні.

— Тобі він ніколи не набридає, нє? — спитав він якось у Дена.

— Скинь це на важке дитинство.

Не було воно таким, не зовсім, але після того як скінчилися отримані за угодою гроші, вони з матір’ю часто переїжджали сюди-туди, їй довелося змінити багато робіт. Без диплома коледжу більшість із них були малооплачуваними. Мати забезпечувала дах їм над головами і їжу на столі, але на щось більше зазвичай не вистачало.

Одного разу — він тоді вже навчався в старших класах, вони жили у Брейдентоні[229], неподалік від Тампи — Денні спитав у матері, чому вона ні з ким не зустрічається. На той час він уже був достатньо дорослим, аби зрозуміти, що вона все ще дуже приваблива жінка. Венді Торренс відповіла йому з кривою усмішкою:

— Мені вистачило одного чоловіка, Денні. Крім того, тепер у мене є ти.

— Вона добре знала про твоє пияцтво? — спитав у нього Кейсі К. під час одної з їх зустрічей у «Сонячному». — Ти ж розпочав доволі рано, чи не так?

Ден замислився і тільки потім зміг відповісти.

— Ймовірно, більше, ніж я сам тоді знав, але ми ніколи про це не говорили. Мені здається, вона боялася торкатися цієї теми. Крім того, я ніколи не мав якихось неприємностей із законом — тоді принаймні — і школу закінчив відмінником. — Він безрадісно всміхнувся Кейсі понад своєю чашкою. — І, звісно ж, я ніколи її не бив. Припускаю, це мало суттєве значення.

А іграшкової залізниці він ніколи не мав; утім, основний догмат, яким живилися АА, проголошував: не пий, і все піде на краще. Так воно й сталося. Тепер він мав найбільший з маленьких потягів, про який лишень міг мріяти хлопчик, і Біллі був правий, він ніколи йому не приїдався. Ден припускав, що до цього може дійти років за десять або двадцять, але й тоді, гадалося йому, він, мабуть, зголошуватиметься на кермування, аби лиш повести «Ріву» в останній рейс дня на заході сонця аж до розвороту на Клауд-Гепі. Краєвиди там захопливі, а коли була тихою Сако (якою вона зазвичай і була, щойно вщухали її весняні конвульсії), всі кольори можна було побачити двічі: і згори, і знизу. І суцільна тиша на дальньому кінці маршруту «Ріви», так, ніби Бог там затримав Своє дихання.

Поїздки між Днем праці та Днем Колумба[230], після якого «Ріву» зупиняли на всю зиму, були найкращими. Туристи вже зникли, нечисленні пасажири місцеві, до багатьох з них Ден тепер звертався на ім’я. У буденні вечори, як от зараз, квитків продавалося менше десятка. Що його цілком влаштовувало.

Вже запала повна темрява, коли він обережно підвів «Ріву» до перону вокзалу Тінітавна. Зі збитим на потилицю кашкетом (МАШИНІСТ ДЕН вишито червоним понад козирком), обіпершись на перший вагон, він прощався з купкою пасажирів, бажаючи кожному прегарної доброї ночі. Біллі сидів на лавці, обличчя його раз у раз освітлювалося жеврінням кінчика сигарети. Йому вже мусило бути майже сімдесят, але виглядав він добре, цілком оклигавши після тієї абдомінальної операції два роки тому, і казав, що на пенсію не збирається.

---

  229 Bradenton — засноване 1847 р. місто у Флориді на березі Мексиканської затоки.

  230 Свято на честь відкриття Америки Христофором Колумбом 12 жовтня 1492 р.; у США відзначається у другий понеділок жовтня.