Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доля чи випадковість

- Що сталося? - Казимир мовчки киває мені й проводить нас до вітальні.

- Сталося, що Артем вліз у неприємності і я не можу зрозуміти як, адже твої хлопці мали бути з ним кожної хвилини, навіть секунди й не спускати з нього очей.

Брат тата важко зітхає й сідає на шкіряний диван.

- Вони й були. Давай без нервів. Я слухаю.

-Інферно. Чув про такий клуб?

- Чув. Твій син там частенько був судячи з того, що розповідали хлопці.

- Він зараз там. Там ставки життя людей, звісно ж це за закритими дверима, так це просто клуб. Сам знаєш поліція нічого не зробить, а твої хлопці можуть. Ніхто не зможе їх відстежити. Артем поставив на життя Ліри, а потім вирішив обміняти на своє. Це якщо коротко. Потрібно його витягнути звідти.

Казимир знову важко зітхає.

- Що не зробиш для похресника, так Антон? Ти ж знаєш, що я люблю його більше ніж тебе. Звісно ми його витягнемо. - Чоловік кидаєнеприязливийпогляд на мене, з чого я розумію, що не подобаюсь йому занадто сильно, судячи зі скривленого обличчя.

- Головний того клубу подзвонив до мене, сказав щоб я приїхала....- говорю. - Можливо потрібно, щоб спочатку приїхала я, а ваші хлопці стежили за всім і в потрібний час зашли у середину?

- Ліро. Ні! Ти не підеш туди. - Антон встає й бере з рук склянку з віскі.

- Але....

- Зачекай Антон. Ліра має рацію. Так ми прикриємо клуб назавжди. Приліпимо їй диктофон абопісдлухуючийпристрій, у мене він є, і запишемо все. А потім цьому недоумку вже невідмазатись. У мене зв'язки не тільки у прокуратурі, ти ж знаєш. Тим більше вона буде під наглядом нас і моїх хлопців.

- Ні...Я не можу втратити своїх дітей. Це...

- Розумію. - Казимир кладе руку на плече Антона. - Але так ми вб'ємо одразу двох зайців і ти будеш спокійно спати знаючи, що ніхто не прийде вночі за твоїми дітьми.

- Тату, це не обговорюється. Я згідна з.... Казимиром.

План доволі простий і я знаю, що з мене очей не спустять, що на мені жучок, але ногивсе рівнопідкошуються від страху. Під'їжджаю до "Інферно" на таксі й оплативши стою перед дверима, що ведуть у середину.

Двоповерхова споруда з чорної цегли. Пластикові вікна закриті важкими шторами. Навіть на вулицю чути відлуння музики й людських голосів. Клуб знаходиться за містом, в гущі лісу, до якого веде схована від людей дорога. Навкруги ні душі. Ні одного ліхтаря. Взагалі нічого крім голих дерев.

- Ліро, все добре? - Питається у вусі тато.

- Так. Я заходжу.

- Будь обережна.

Не відповівши заходжу всередину. Спочатку від густого диму нічого не бачу крім яскравих мигтінь світла: червоний, синій, зелений. А потім починаю розрізняти силуети людей сидячих за столами з картами в руках. Між ними ходять офіціанти розносячи спиртні напої, змінюючи попільнички.

В неяскравому світлі мене спочатку ніхто не бачить, тому я йду вперед не знімаючи пальто.

- Куди? - питає високий чоловік у формі охоронця.

- До Фрола. - Важко ковтаючи відповідаю, намагаючись перекричати музику.

Попередня
-= 58 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Сталин 20:57:58

понаписують бозна що, а потім виправдовуються)


Сталин 20:56:46

понаписують бозна що, а потім виправдовуються)


Stefaniya 20:40:53

Шановні читачі, стиль військова історія стоїть помилково) Все інше вірно)


Додати коментар