Слава ЗСУ!

- Вони грали ще в одному залі. І коли хтось програвав, в оплату йшла дівчина за якою всі починали полювати.Програвшийдзвонив потенційній жертві, говорив куди їй приїхати, але сам не приймав участі. Інші полювали на неї.Що робили потім - не знаю. Дівчину передавали Фролу, головному у цьому клубі.

Після того, як перестаю говорити в кімнаті стає занадто тихо. Так, що відчуваю як дзвенить у вухах.

- І він запропонував тебе? - Тихо запитує.

- Так. І я приїхала. Я не знала. Думала, що він хоче просто поговорити.

- Боже... коли?

- В ту ніч коли ви потрапили в аварію. Але це все зараз не важливо. Тато... Важливо те, що він намагається все виправити.

Між нами висне німа пауза. Я чекаю поки шок зійде з обличчя Антона, щоб говорити далі. Коли ж це відбувається, продовжую:

- Тоді ми втекли, після цього Артем зрозумів, що те, що там відбувається - не правильно. І я вірю, що він, коли просив вибачення, робив це щиро. Він сказав мені не переживати, що все вирішиться, що не дасть мене образити, але.... Антон, він поїхав і наскільки я розумію з дзвінка Фрола, запропонував себе замість мене.

Антон встає з ліжка й починає ходити зі сторони в сторону стискаючи у руках телефон. Його й так бліде обличчя стає ще білішим.

- Дітки, дітки - буркоче собі під носа.

- Антон, я думаю потрібно звернутись у поліцію. Я казала Артему, але він відповів, що поліція нічого не зробить.

Тато зупиняється й з хвилину мовчки сканує мене нахмуривши обличчя.

- Артему поліція і на допомогла б. - Голос стає дзвінким від злості. - Ігровий клуб не являється незаконним. Якщо у вашого Фрола усе в порядку з документами, а також підкуплений поліцай, то ми нічого не зробимо. Це все буде відбуватись не один день, щоб розворушити гніздо, але я так розумію, що мій син у біді, так? Інакше ти б не розповіла мені всього.

- Так. Я пообіцяла Фролу, що скоро приїду....за Артемом. Але розумію, що це пастка. Він так просто вже нас не відпустить.

Антон набирає чийсь номер. В нічній тиші, крім мигтіння екрану від телевізора чую протяжні гудки.

- Казимир, привіт. Вибач, що так пізно, але мені потрібна допомога. Твої хлопці вільні? Все розповім при зустрічі. Можна зараз під'їхати? Добре. Через хвилин десять буду в тебе.

Антон кладе трубку й каже:

- Вдягайся.

Два рази повторювати не потрібно. За хвилину я вже стою у коридорі натягуючи зимові черевики. Волосся розпущене, але сховане під в'язаною шапкою.

- Поїхали.

Через п'ятнадцять хвилин виходимо з авто Антона біля нового багатоповерхового будинку. Маленькі сніжинки кружляють у повітрі плавно спускаючись на землю. Темне, важке небо, нависає над нами з ватними хмарами, скрізь які намагається пробитись місячне сяйво.

Швидко підіймаємось на ліфті на одинадцятий поверх. Через хвилину ми вже у квартирі невідомого мені раніше двоюрідного брата Антона. Я навіть не знала, що він у нього є. В авто тато розповів, що вони дуже близькі, і я просто не пам'ятаю Казимира на похоронах мами, але він був. У нього є своя приватна фірма з "лоботрясами", як він виразився, які витрушують душу з тих хто попросить, але через те, що така силова структура є незаконною, то прикриття у них - охорона об'єктів та людей.