Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доля чи випадковість

Замислившись не одразу чую, що дзвонить мобільний. Дивлюсь на дисплей: невідомий номер. Одразу ж всередині мене з'являється страх, що це Фрол.

- Так. - Тихо відповідаю.

- Привіт дівчинко. Пам'ятаєш мене? - В'язкий тягучий страх розповзається по нутрощах. Фрол. Він знайшов мене.

- Хто це? - Вирішую грати в дурненьку.

Фрол хмикає, а далі каже:

- Якщо ти хочеш, щоб твій Артем вийшов з мого клубу живий, то приїжджай й забери його. - Голос Фрола тихий та хитрий.

- А що він там робить? - Сухо запитую.

- Намагається відкупитись кимось іншим, а не тобою.

На задньому фоні чую дикий чоловічий сміх.

- І ким же? - Боже, не знаю де в мене взялось стільки відваги, щоб отак зараз з ним розмовляти.

-Хмм.... Собою. Я обіцяв подумати, але розумієш... Не всім сподобалось, що наша гра завершилась нічим, а точніше вашою втечею, тому Бой трішки...Нуууу.... знаєш як це буває, коли чоловіки починають сперечатись між собою. Його обличчя трішки понівечене.

- Кажи адресу.

- Клуб "Інферно". Якщо будеш на таксі, то водій адресу знає.

- Добре. Скоро буду.

Кладу телефон на стіл й починаю ходити по кімнаті у роздумах. Мені мало віриться, що Фрол нас відпустить, коли я приїду. Скоріше за все це було спеціально продумано. Але я не настільки дурна, щоб вірити у це. Я розумію, що Артем скоріше за все побитий, і можливо він справді поїхав відкупитись собою заради мене, але не можу просто прийти сама в лапи монстра.

Рішення приходить само собою.

Тихо йду у спальню Антона. До мого дива, коли відчиняю двері у його кімнату, він не спить, перемикає канали на телевізорі. Неяскраве світло від екрана віддзеркалюється у шафі.

- Ти не спиш? - Тихенько запитую, сідаючи поряд.

- Ні. Не спиться. Що сталось?

Деякий час мовчу, не знаючи чи варто все розповідати Антону і чи справді його зв'язки допоможуть прикрити клуб Фрола та забрати Артема додому цілим та неушкодженим, але іншого виходу просто не має.

- Я маю дещо тобі розповісти. І впевнена.... тобі це не сподобається.

Антон робить тихіше телевізор й сідає, спершись на стіну біля ліжка.

- Кажи.

- Коли Артем дізнався...правду, то ти ж знаєш, що він пішов....не знаю, як сказати...

- Запивати горе. Знаю. Я намагався не спускати з нього очей.

- В якому сенсі? - дивуюсь.

- Ну, компанія приватної охорони спостерігала й охороняла його.

- Тоді ти повинний знати чим він займався...

- Якщо ти про ігровий клуб, то знаю.

Недовірливо хмурюсь. Він що знає про все?ВСЕ? Тоді чому нічого не робить?!

- І ти знаєш, що Артем програв ... мене?

- ЩО??!

- В клубі "Інферно".

- Зачекай Ліро. Тепер спочатку. Я знаю, що він грав, пив, так....Але я не розумію...

Ковтаю слину у горлі й сідаю повністю на ліжко піджав під себе ноги.

Попередня
-= 56 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

Тетяна 14:26:51

Книга бомбезна, давно такого не читала!
Автору браво!Прочитала за декілька
годин, немогла відірватися, я немов була
разом із Лірою та Артемом,
співпереживала, тікала разом від
Фрола.Книга зачаровує


Admin 21.01.2019

мається на увазі видалення користувача із ніком що сталін
який був катом і якого жодна адекватна людина прославляти не може


Admin 21.01.2019

декомунізація у нас


Додати коментар