Слава ЗСУ!

- Я так радий, що ти у мене є. ТиіАртем. Як би там не було, ви мої діти, моя опора.

Відсторонившись забираю пляшку зі столу і повертаю на місце.

- Прийми душ і лягай спати. Все налагодиться, побачиш.

На прощання цілую його у лоба і йду у свою кімнату. Так важко... У мене є Артем, я не одна у своєму горі, а він сам. Відносини між Антоном та Артемом натягнуті. Думаю їм просто потрібно поговорити.

Заходжу до кімнати. Бойко нахабно розкинувся поперек мого ліжка гортаючи журнал.

- Поговорила ?

- Так.

- Дякую.

- Нема за що дякувати. Ми мали б давно підтримати його, а не дивитись, як він тоне у тому ж самому, що і я.

Артем дивно дивиться на мене, а потім каже:

- Ти вважаєш, що це твоя вина, що він п'є?

- Так. Я його донька. Я мала б бути з ним разом у цьому горі, але я настільки занурилась у себе, що нічого не бачила. Тепер бачу.

Пізніше, в обіймах Артема, втягуючи носом його аромат, роздумую над тим, що тепер це мій обов'язок, бути поряд з Антоном. Підтримувати його, підбадьорювати. А натомість Артем першим звернув на це увагу. Артем першим вирішив взяти все у свої руки, тому що як би там не було, він його син, а я... я чужа.

19

Наступні дні навчання проходять більш приємно. Студенти так само дивуються нашій появі з Артемом рука в руці, але тепер зі мною спілкуються. сміються й питають як справи. Що я при цьому відчуваю? Огиду. Бридко від того, що не так давно вони пліткували про мене, вигадували неймовірні історії та рахували повією. Але, як тільки Артем показав своє хороше відношення в мою адресу, як і вони почали підлабузнюватися. Це неймовірно дратує. Ділюсь з Лізою цими думками. Вона каже просто не звертати увагу. Люди завжди носять маски й підлаштовуються під когось сильнішого за них, тому не має потреби ображатись на недалеких. Вирішую послухатись поради подруги й просто не акцентувати увагу на цьому. Зараз є багато інших справ, які потребують ясного розуму: навчання.

Викладачі пішли назустріч й надавали матеріалу для лекцій, самостійних робіт, запропонували принести реферати на теми предметів, щоб заробити добру оцінку, за що їм дуже дякую. Так що вечори цього тижня проходять за підручниками й інтернетом. Артема залучити до навчання не виходить. Кожний день, після пар, відвізши мене додому він кудись їде, але куди саме, дізнатись не вдається, тому що тримає це в таємниці.

Вечеряю у компанії Антона. Тепер по приходу додому його рука не тягнеться до віскі й іншого алкоголю. Він нічого не каже, але бачу, що моя підтримка пішла йому на користь. Якби я знала зробила б це раніше.

Після вечері ми з татом сидимо у вітальні й він розповідає історії зі свого життя. Більшість з них про маму та їх відносини, про те, як спочатку вона не хотіла спілкуватись з ним, йти на побачення і як йому все-таки вдається її переконати.

У п'ятницю, коли Антон вже давно спить, а Артем ще не повернувся, відчуваю себе розумово виснаженою. Подумки радію, що завтра субота, а значить вихідний. Можна поспати до обіду і дати собі відпочити від безкінечного вихру інформації. До мого дива, за місяць моєї відсутності я пропустила більше письмових лекцій, аніж усних. З філософії тим паче. Одна пара мінімум десять сторінок " про все і нічого".