Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— Із вашого ласкавого дозволу, — сказав священик, — сумнів у мене викликає ось що: ніяк не можу переконати себе, щоб уся ця юрба мандрівних рицарів дійсно були справжні люди з м’яса й кісток. Мені, навпаки, здається, що це вигадки, казки, брехня і сон, і все це розповідають ті, хто й сам іще не цілком прокинувся, або, краще сказати, напівспить.
-Це — друга помилка, яку багато хто робить, не вірячи, що на світі існували такі рицарі. Я багато разів при різних нагодах і в розмовах з різними людьми пробував розвіяти її, — відповів Дон Кіхот. — Не завжди я досягав мети, а деколи й досягав, спираючись виключно на правду. А правда ця така безперечна, що я ніби на власні очі бачив Амадіса Гальського, високого на зріст, із білим лицем, із гарною, хоч і чорною, бородою, з півла-скавим-півсуворим поглядом, скупого на балачку. Він дуже рідко гнівався і швидко заспокоювався. Я міг би, здається, описати також і всіх інших рицарів, про яких оповідається в історіях усього світу. На підставі відомих мені з книг відомостей про те, які вони були, з їхніх учинків і з їхнього характеру, правильно міркуючи, легко судити про риси їхніх облич, про колір шкіри та про зріст.
— А який, на думку вашої милості, мусив бути велетень Моргант? — спитав священик.
— Щодо велетнів, то є різні думки про те, існували вони чи ні. Але Святе Письмо, кожна літера якого — істина, свідчить про те, що вони були, бо розповідає нам про філістимлянина Го-ліафа57, що мав шість з половиною ліктів заввишки, а це ж — надзвичайний зріст. Крім того, на острові Сицилії знайдено великі кістки; їхні розміри свідчать про те, що вони належали велетням з велику башту завбільшки, і геометрія не бере цього під жодний сумнів. І за всім тим я не можу сказати з певністю, який на зріст був Мор-гант. Гадаю, що не дуже великий, бо в історії, де оповідається про його славетні вчинки, часто згадується про ночівлю його під дахом. А якщо він міг знайти собі відповідний будинок, значить, його зріст був не такий уже височенний.
— Так воно і є, — сказав священик і, розважаючись цими нісенітницями, спитав Дон Кіхота, які, на його думку, були обличчя Рейналь-да Монтальбанського і дона Рольдана, а також інших перів Франції, що всі теж були мандрівними рицарями.
— Про Рейнальда я насмілююсь сказати, — відповів Дон Кіхот, — що обличчя в нього було широке, червоне, очі банькаті; він був запальний і лютий, приятелював зі злодіями та різними бродягами. Щодо Рольдана, Ротоланда або Орланда (в історіях його називають усіма цими іменами), то він, гадаю і певний того, був середнього зросту, кремезний, смаглявий і ноги мав трохи покривлені. У нього була руда борода і волосся по всьому тілу, грізний погляд, уривчаста мова, але він був увічливий і дуже послужливий...
У цей час вони почули, як ключниця й небога, що не брали вже участі в розмові, голосно сперечаються з кимось на дворі, та й собі вийшли подивитися, з чого стався цей галас.
РОЗДІЛ II
Голоси, які почули Дон Кіхот, священик та цирульник, належали небозі й ключниці. Захищаючи двері, вони казали Санчові Пансі, що намагався побачитися з Дон Кіхотом:
— Чого треба цьому волоцюзі в нашій хаті? Ідіть лишень додому, приятелю, бо це ви, а не хто інший, відриваєте від роботи та збиваєте з пантелику нашого сеньйора й тягаєте його з собою по всіх усюдах.
На це Санчо відповідав:
— Ах ти, чортова ключнице! Збито з пантелику, відірвано від роботи та тягано по всіх усюдах мене, а не твого пана. І ви помилилися, бо то ж він тягає мене по всіх усюдах і виманив із хати, обіцяючи острів, якого я ще й досі чекаю.
— Бодай ти подавився цими поганими островами, проклятущий Санчо! — кричала небога. — І що то за річ — ті острови? Хіба ж їх можна їсти, ласуне ти ненажерливий?
— їх не їдять, а порядкують та керують ними, і це краще, ніж чотири міста та чотири судові посади при дворі, — відповів Санчо.
— Та ти не ввійдеш сюди, гаман усякого злочинства, лантух усієї гидоти! Іди та порядкуй своєю хатою, ори свій клапоть землі, а думки про острів чи острівці покинь!
Розмови цих трьох осіб дуже сподобалися священикові й цирульникові, але Дон Кіхот, побоюючись, щоб його зброєносець не почав плескати язиком та не розказав чого-небудь зайвого, покликав Санча до себе і звелів жінкам впустити його. Коли Санчо ввійшов до кімнати, цирульник і священик попрощалися з Дон Кіхотом, втративши всяку надію на його одужання, бо бачили, як уперто обстоює він свої химерні думки і як простодушно захоплений він тим проклятим мандрівним рицарством. Відходячи, священик сказав цирульникові:
57 Г о л і а ф — міфічний велетень. Ардит — дрібна іспанська монета.
