Слава ЗСУ!

- Говориш не по суті, Коріне. Чоловік здивовано роззявив рота.

- Звідки ти знаєш, що мене звати Корін?

- Ти сам мені це сказав хвилину тому. Розповідай далі.

- Сказав? - чоловік глянув на неї підозріло. - Справді? Ну, може... На чому я закінчив? Ага. Отож читаю я і дивуюся, що за йолоп придумав той напис. Раптом чую: хтось белькоче і мурчить за моїми плечима. Оглядаюся - бабусенька - сивенька, згорблена, з куштуриком. Питаю чемно, що з нею. Вона мурмоче: “Голодна я, доблесний лицарю, з самого світання на зуб не було чого взяти”. Тут я здогадуюсь: має бабуленька лиш одного зуба. Зворушився я, як останній дурень, тож виймаю з сакви шматок хліба, піввудженого ляща, що дістав я його від рибалок над Яругою, даю старенькій. Вона сідає, мамляє, муркоче, випльовує кістки. А я далі роздивляюсь той дивний дороговказ. Нараз бабуся й каже: “Добрий лицарю, порятував ти мене, то й нагорода тебе не мине”. Хотів я їй відповісти, куди вона собі може запхати свою нагороду, а бабка й каже: “Підійди ближче, маю щось тобі на вухо сказати, важливу таємницю відкрити, як багатьох людей від лиха врятувати, славу знайти і багатство”.

Вісенна зітхнула і сіла біля пораненого. Подобався він їй - високий, ясноволосий, з продовгуватим обличчям і підборіддям, що чітко виступало. Не смердів, як ті чоловіки, що їх доводилося зустрічати. Вона прогнала набридливу думку, що вже занадто довго блукає самотньо лісами й дорогами. А чоловік провадив:

- Ха, подумав я собі, все як у тій казці. Якщо бабка не слабує на склероз, якщо всі клепки у неї на місці, то, може, і буде з того зиск для бідного вояка. Схиляюся, наставляю вухо, як останній дурень. Ну і якби не моя миттєва реакція, дістав би я в саму горлянку. Відскочив я, кров бризкає мені з плеча, як з фонтану в палаці, а бабка суне до мене з ножем, виючи, пирскаючи і плюючись. Я й далі не вважав, що справа поважна. Пішов я на неї впритул, щоб позбавити переваги, і чую, що то ніяка не бабка. Груди тверді, як кремінь.

Корін зиркнув у бік Вісенни, щоб переконатись, чи вона не червоніє. Вісенна слухала з чемним виразом зацікавленості на обличчі.

- Про що це я... Ага. Думав, звалю я її з ніг і роззброю, але ж де там. Сильна, як рись. Чую, за хвилю вирве свою руку з ножем. Що було робити? Відіпхнув я її, хап за меч... Наштрикнулась сама.

Вісенна сиділа мовчазно, тримаючи руку біля чола, ніби в задумі потираючи пов’язку зі шкіри вужа.

- Вісенно! Кажу, як було. Знаю, що то жінка, але пропади я пропадом, якщо це нормальна жінка. Як тільки вона впала, то зразу змінилася. Помолодшала.

- Ілюзія, - сказала Вісенна в задумі.

- Тобто що?

- Нічого. - Вісенна підвелась і підійшла до трупа, що лежав у папороті.

- Ти тільки глянь. - Корін зупинився поряд. - Баба, як статуя у фонтані палацу. А була ж згорблена й поморщена, наче зад столітньої корови. Хай мене...

- Коріне, - перебила Вісенна, - міцні в тебе нерви?

- Га? А до чого тут мої нерви? Звичайно, якщо це тебе цікавить, то не нарікаю.

Вісенна зняла пов’язку з чола. Камінь в діадемі заяскрів молочним блиском. Вона стала над останками, витягла руки, заплющила очі. Корін придивлявся з напіввідкритим ротом. Вісенна схилила голову, шепотіла щось, чого він не розумів.

- Греальгхане! - крикнула вона раптом.

Папороть зненацька зашелестіла. Корін відскочив, дістаючи меча, і завмер у оборонній позиції. Тіло заворушилося.

- Греальгхане! Кажи!

- А-а-а-а-а! - розлігся з папороті, наростаючи, хрипкий вереск. Труп вигнувся дугою, доторкаючись до землі п’ятами й тім’ям. Вереск стих, його змінило горлове белькотання, уривчасті стогони й крики, які ставали розбірливіші, але зрозуміти слова було годі. Корін відчув на плечах струмочок поту, що повз, наче гусінь. Стискаючи кулаки, щоб стримати нервове дрижання плечей, усією силою волі він боровся з нездоланним бажанням утекти в глиб лісу.

- Огкгкгк...ннн...нгарр... - пробелькотів труп, деручи нігтями землю, булькаючи кривавими бульбашками, що лопались на губах. - Нгрр... ееггг...

- Кажи!

Із простягнутих долонь Вісенни сочився мутнуватий струмінь світла, в якому вирувала і клубочилась пилюка. З папороті злітали вгору сухі листки і стебла. Труп захлинувся, зацмокав і раптом проказав цілком виразно:

- ...перехрестях шість миль від ключа в полудень найпізніше. Поо... Посилав. Круга. Хлопця. Спра...ге......азав. Наказав.

- Хто?! - крикнула Вісенна. - Хто наказав?! Говори!

- Ффф...пгг...генал. Всі листи амулети. Перс...стені.

- Кажи!

- ...ревалу. Кощій. Ге...нал. Забрати листи. Пергаменти. Прийде з маааааа! Йеееееееееее! Ниииииии!