Слава ЗСУ!

— Що ви про це думаєте, Холмсе? — Я прочитав йому замітку, поки він кінчав снідати.

— Мій дорогий Вотсоне,— сказав Холмс, вставши з-за столу й походжаючи по кімнаті,— ви неймовірно терплячий, але якщо я нічого не розповідав вам аж три дні, то тільки тому, що не було чого розповідати. Навіть зараз це повідомлення з Парижа для нас не дуже велика допомога.

— Але воно, безперечно, до кінця прояснює причину смерті цього чоловіка.

— Смерть цього чоловіка — звичайна другорядна обставина, дрібний епізод порівняно з нашим справжнім завданням, яке полягає в тому, щоб відшукати документ і врятувати Європу від катастрофи. За останні три дні відбулась лише одна важлива подія: те, що нічого не відбулось. Я майже щогодини одержую повідомлення від уряду і напевно знаю, що ніде в Європі не видно ніяких ознак занепокоєння. Якщо цей лист десь загубився... ні, він не може загубитись... Але якщо він не загубився, то де ж він? У кого? Чому його не пускають у дію? Ось питання, що наче молотом гупає у мене в голові. І чи справді це тільки звичайнісінький збіг, що Лукас зустрів свою смерть саме того вечора, коли зник лист? Чи цей лист взагалі дійшов до нього? Якщо дійшов, то чому його немає серед паперів Лукаса? Чи ця його божевільна дружина прихопила лист із собою? Якщо прихопила, то чи він у неї вдома в Парижі? І як мені шукати його там, не викликаючи підозрінь у французької поліції? Це той випадок, мій любий Вотсоне, коли закон для нас такий же небезпечний, як і злочинці. Проти нас усі, але інтереси, поставлені на карту, величезні. Якщо я доведу цю справу до успішного завершення, вона, безперечно, належним чином увінчає мою кар’єру. А, ось і останні фронтові новини! — Він швидко глянув на подану йому записку.— Ого! Лестрейд, здається, побачив щось цікаве. Надягніть капелюх, Вотсоне, і ми разом прогуляємось у Вестмінстер.

Так я вперше прийшов на місце цього злочину — до високого закіптюженого, з вузьким фасадом будинку, бундючного, строго спланованого й надійного — як те століття, яке дало йому життя. Бульдожаче обличчя Лестрейда подивилось на нас з вікна, і коли здоровило констебль, відчинивши двері, впустив нас, Лестрейд тепло привітався з нами. Кімната, куди нас ввели, була тією самою, де стався злочин, але слідів його вже не залишилось, крім плями неправильної форми на килимі. Цей килим,— маленький квадрат килимової доріжки,— лежав у центрі кімнати і був оточений широкою смугою чудової старовинної дерев’яної підлоги, викладеної квадратами й відполірованої до блиску.

Над каміном висіла пречудова колекція зброї, з неї й було взято кинджал того трагічного вечора. Біля вікна стояв розкішний письмовий стіл, і кожна річ у цій оселі: картини, килими, портьєри — усе свідчило про витончений, на межі розпещеності смак.

— Знаєте новини з Парижа? — спитав Лестрейд.

Холмс ствердно кивнув.

— Наші французькі друзі цього разу, здається, влучили в ціль. Немає сумніву, що все було так, як вони твердять. Вона постукала в двері — несподіваний, на мою думку, візит, адже Лукас проводив життя наче у водонепроникному відсіку на кораблі, й до нього ніхто не ходив,— він впустив її, бо не можна ж було тримати жінку на вулиці. Вона розповіла йому, як вистежила його, почала докоряти. Слово по слову, що далі, то більше, потім цей кинджал під рукою, отож скоро настав і кінець. А проте все відбулося не за одну мить, бо всі оці стільці було скинуто в купу он там, а один Лукас тримав у руках, ніби намагався ним захиститись. Для нас усе це так зрозуміло, наче ми на власні очі бачили цю сварку.

Холмс звів брови.

— І все ж ви послали за мною?

— А, так, але тут інша справа — звичайнісінька дрібничка, одна з тих, якими ви цікавитесь: я б сказав — дивна і, як ви, мабуть, назвали б її, химерна. Основних фактів вона не стосується, схоже навіть на те, що й не може стосуватись.

— Що ж це таке?

— Ну, ви ж знаєте, що після таких ось злочинів, як цей, ми дуже дбаємо, щоб усі речі залишались на своїх місцях. Тут нічого не чіпали. День і ніч в будинку чергував поліцейський. Сьогодні вранці, після того, як убитого поховали й закінчили обстеження цієї кімнати, ми вирішили в ній прибрати. І ось цей килим... Розумієте, його не прикріплено до підлоги, а покладено просто так. Ми випадково його підняли. І виявили...

— Он як? І виявили...

Обличчя Холмса нервово напружилось.

— Що ж, я впевнений, вам і за сто років не здогадатись, що ми там виявили. Ви бачите оцю пляму на килимі? Так-от, крізь килим повинно було просочитись чимало крові, хіба ні?

— Безперечно.

— Ви здивуєтесь, але на світлій підлозі немає ніякої плями.