Слава ЗСУ!

І ось нарешті її мрія здійснилася! Тепер її душа може скрізь непомітно витати біля нього.

Охоплена почуттям безмежної радості, Ляна підлетіла до нього й ніжно притулилася до його щоки. Але він навіть не відчув її дотику! Він так само завзято, як і до цього, орудував різцем, зрідка перемовляючись з дітьми. Ляна кружляла довкола нього, залітаючи то з правого, то з лівого боку, і їй здавалося, вона кричить так голосно, що все навкруги мусить здригнутися від цього нелюдського крику! Проте все навкруги залишалося спокійним та незворушним.

З кухні прийшла дружина й покликала всіх вечеряти. Він підійшов до неї, обійняв і ніжно поцілував. А потім, коли діти поснули… О-о! Це було нестерпно! Ляну затопила гірка хвиля. Невже вона пожертвувала всім заради цього? Заради того, аби бачити, як він віддає своє кохання іншій?!

Авжеж, він був людиною з плоті та крові й не цурався нічого людського, так само, як і вона, коли в неї було тіло. Але тепер у Ляни залишилася сама душа, і ця душа, враз перетворившись на безформний згусток нестерпного болю, шаленим вихором металася по квартирі, що стала для неї ненависною, - наче трепетна пташка, котра звабилася приманкою й сама залетіла в клітку. Вона хотіла вічного раю і була жорстоко покарана за свою безтямну мрію, тому що рай не бувай вічним. Вічний рай – це та ж сама мука!

Врешті-решт Ляна якось вирвалася на волю. Потік сніжного вітру підхопив її та поніс – все далі й далі від його дому. Хіба про таке мріяла вона, коли зважилася розпрощатись із життям? Вона мріяла тінню слідувати за ним і ловити кожну його посмішку. Але ж тепер ті посмішки призначалися не їй! Як же вона раніше не подумала про це? Їй було мало тієї крихти сердечного тепла, яку він віддавав тільки їй під час їхніх рідких зустрічей. Вона хотіла вкрасти чуже! І гірко поплатилася за це. Вона хотіла владарювати над його душею, але, допоки він живий, його душа невіддільна від його тіла, а в тіла свої закони.