Слава ЗСУ!

«Допоки живий… Допоки живий…». Ця думка тисячами крижаних голочок пронизувала наскрізь душу Ляни й озивалася болем у тому місці, де в її тілі колись билося серце. Але ж у душі немає серця!

Довго кружляла Ляна над нічним містом, впізнаючи знайомі вулиці й милі серцю місця, поки, нарешті, знову не опинилася перед тим будинком. Вона й сама не розуміла, як це сталося.

Дуже несміливо зазирнула Ляна до його спальні. І раптом… Що це?

О диво! Уся кімната наповнилася загадковим блиском, неначе саме повітря було зіткане з найтоншого срібного павутиння. Він спав, але душа його ширяла під самісінькою стелею, неспокійно й бентежно, немовби чогось не знаходячи. Душа набрала вигляду його тіла – примарна хмаринка, що випромінювала мерехтливе сяйво. Тієї ж миті Ляна ясно побачила обриси власної душі – така ж мерехтлива хмаринка, як дві краплі води схожа на її колишнє тіло. Він теж побачив її і кинувся назустріч – тремкий усміхнений вихор.

Він, здається, знайшов те, що шукав. Він обпікав поцілунками її безплотні вуста і щось ніжно шепотів на вухо – так шепочуться зорі. Вона тремтіла в його обіймах і сміялася тихим невагомим сміхом. Нарешті вона була щасливою!

Заради цієї миті Ляна ладна була наново порізати всю себе на шматки. Ніхто й ніколи не володів так цілковито його душею, як володіла зараз вона. Дві хмаринки кружляли над приспаним містом, то зливаючись в одне ціле, то знову роздвоюючись, відчуваючи при цьому неземну насолоду.

Так тривало кожної ночі. Їй двом належав цілий світ.

У дикому танку ширяли вони над землею, пестячись примарними тілами, і, стомившись, відпочивали у засніженому лісі, тісно пригорнувшись одне до одного, немовби побоюючись, що хтось може їх розлучити.

А вдень Ляна верталася додому. Вона бачила змарнілі, заплакані обличчя рідних, і їй було безмежно жаль їх. Прозорою тінню кружляла вона над поминальним столом і кричала щосили своїм неіснуючим голосом: «Не тужіть за мною! Ніколи в житті не була я такою щасливою, як тепер!». Але було чути лише неумисне скорботне подзвонювання келихів – то пили за упокій її душі.