Слава ЗСУ!

Вдень Ляна летіла якомога далі, тому що боялася зустрітися з ним. Вдень він належав іншим: чужим жінкам, друзям, дружині й дітям. Поступово Ляна змирилася з цим. Вона терпляче чекала своєї нічної години, коли зможе сповна помститися всім цим земним істотам за те, що при світлі сонця вони забирають його у неї!

Якось уночі Ляна ширяла над знайомим будинком, очікуючи, коли його душа вилетить до неї. Минав час, а його все не було. Близько опівночі, кинувши випадковий погляд на полишену нею землю, Ляна побачила Його – він поспішав додому. Яка прикрість! Через його запізнення їхня зустріч буде набагато коротшою.

Несподівано Ляна відчула неясну тривогу. Охоплена страхом, вона опустилася трохи нижче. Ось зараз через цю арку, вона вилетить прямо йому назустріч. Але що це? В арці ховалися двоє: неохайно вдягнені, з набряклими обличчями та почервонілими носами. Ляна почула їхню розмову.

- Бачиш того, у дорогій шапці? – запитав один. – І в кишенях, сподіваюся, не самі ключі.

- Занадто здоровий, - обізвався другий.

- Нічого, впораємося, - криво посміхнувся перший, і Ляна побачила, як у його руці зблиснуло лезо ножа.

Звідкілясь здалеку до Ляни долетіло тривожне відлуння її колишнього голосу: «Вони хочуть його вбити!». Невідомо якою частинкою своєї душі Ляна відчула невимовний жах.

«Треба його врятувати! Але як?».

Та вмить жах обернувся на несподівану радість. Якщо він умре, їхні душі завжди будуть разом! Їй не треба буде думати, як змарнувати болісні години денного очікування перед черговою зустріччю. Тепер вони будуть весь час разом – поза часом і простором.

Охоплена почуттям безмежного щастя, Ляна злетіла вгору. Вона почала несамовито перекидатися у повітрі, й міріади сніжинок кружляли разом з нею у цьому дикому танку.

Стомившись, Ляна присіла перепочити на чиєсь підвіконня і з подивом збагнула, що це Його вікно. Вона звично зазирнула досередини й побачила сплячих дітей. Тієї ж миті їй явилося видіння: заплакані дружина й діти, дорога на кладовище і глухі удари мерзлої землі об віко труни…