Слава ЗСУ!

Пасербиця. Ой, не можу! До чого смішно! Хвіст, каже, в мене куций! Якби своїми вухами не чула, не повірила б! (Сміється.)

На галявину виходить солдат. За поясом в нього велика сокира. Він теж тягне за собою санки. Солдат — вусатий, бувалий, немолодий.

Солдат. Здорова була, красуне! Ти з чого це так радієш?

Пасербиця сміється ще дзвінкіше. Солдат, на неї дивлячись, теж посміхається.

З чого це тебе так сміх розбирає? Може, і я посміюся з тобою разом.

Пасербиця. Та ви не повірите! Тут заєць з білками в горюдуба гуляв! Він за ними, а вони від нього — по снігу та на дерево. Та ще й дражняться.

Солдат. Оце так по-нашому й говорять? Скажіть на милість!

Пасербиця. Ось ви мені й не вірите!

Солдат. Як же не вірити? День нині такий — старому рокові кінець, новому — початок. А я ще від діда свого чував, ніби його дід йому розповідав, що в такий день усяке на світі буває! Казав мій дід, що саме в переддень Нового року довелось його дідові з усіма дванадцятьма місяцями зустрітися. Щира правда! Увесь рік старий зразу побачив – і зиму, і літо, і весну, і осінь. На все життя запам’ятав, синові розповів і внукам розповісти наказав.

Пасербиця. Як це можна, щоб зима з літом і весна з осінню зійшлись!

Солдат. Ну, що знаю, те й кажу, а чого не знаю — про те мовчу. А ти чого сюди в такий мороз забрела? Мене начальство відрядило, а тебе хто?

Пасербиця. І я не своєю волею прийшла.

Солдат. У наймах ти, чи що?

Пасербиця. Ні, вдома живу.

Солдат. Та як же тебе мати відпустила?

Пасербиця. Мати не відпустила б, а от мачуха наказала хмизу набрати.

Солдат. Значить, ти сирітка? Отож то й амуніція в тебе другого строку. Наскрізь продуває. Я тобі допоможу, а тоді вже за своє діло візьмусь.

Пасербиця й солдат разом збирають хмиз і складають його на санчата.

Пасербиця. А яке ж у вас діло?

Солдат. Ялинку мені треба зрубати найкращу в лісі. Для самої королеви. Завтра в нас гостей повен палац буде. Отож і треба нам усіх здивувати.

Пасербиця. А що ж у вас на цю ялинку повісять?

Солдат. Що всі вішають, те й у нас буде. Всякі іграшки, хлопавки та брязкальця. Тільки в інших всі ці прикраси з паперу золотого та зі скла, а в нас із щирого золота й діамантів. В інших зайчики ватяні, а в нас — з атласу.

Пасербиця. Невже королева ще з ляльками бавиться?

Солдат. А чого б їй не бавитись? Вона хоч і королева, а не старша за тебе.

Пасербиця. Та я давно вже не бавлюсь.

Солдат. Ну, тобі, видать, ніколи, а в неї часу вистачить. Над нею ж ніякого начальства нема. Як померли її батьки — король з королевою, — так і зосталась вона повною господинею і собі, й людям.

Пасербиця. Значить, і королева у нас сирітка?

Солдат. Виходить, що сирітка.

Пасербиця. Шкода її!