Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Дванадцять місяців

Солдат. Авжеж шкода! Нема кому повчити її, довести до пуття, до розуму. Ну, твоє діло зроблено. Хмизу на тиждень вистачить. А тепер пора й мені за своє діло братись, ялиночку шукати, а то дістанеться мені від нашої сирітки. Вона в нас жартів не любить.

Пасербиця. От і мачуха в мене така... І сестриця в неї вдалася... Хоч що зробиш — нічим їм не догодиш, хоч як повернешся — все не в той бік...

Солдат. Почекай, не вік тобі терпіти. Доживеш і до хорошого життя.

Пасербиця. Спасибі за слово ласкаве і за хмиз спасибі. Швидко я сьогодні впоралась. От я вам зараз ялиночку одну покажу. Чи не підійде вам?

Солдат. Що ж, покажи. Ти, видать, у лісі, як удома.

Пасербиця і солдат зникають у хащах. На галяву виходять два високі діди — Січень — місяць і Грудень — місяць. Січень — у білій шубі й шапці. Грудень — у білій шубі з чорними смугами і в білій шапці з чорною облямівкою.

Грудень. Ось, брате, приймай господу. Нібито все в мене гаразд. Снігу нині досить: берізкам до пояса, соснам — по коліна.

Січень. Дякую, брате. Видать, ти добре попрацював. А тепер пора нам до нашого свята приготуватись — сніг у лісі поновити, віти посріблити.

Грудень. А чи не зарано ще? Та ось і санчата чиїсь стоять — значить, люди по лісі бродять. Закидаєш стежки снігом, їм звідси й не вибратись.

Січень. А ти полегесеньку починай. Дмухни вітром, помети віхолою, гості й здогадаються, що додому час.

Грудень. Що ж, почнемо помалесеньку.

Вірнії слуги, —

Сніговії хуги!

Всі дороги заметіть,

В ліс нікого не пустіть!

Починається віхола. Крізь снігову завісу майже не видно дідів у білих шубах і шапках. На галявину повертаються пасербиця і солдат. Вони грузнуть у заметах, затуляють обличчя од вітру. Удвох вони несуть ялинку.

Солдат. Віхола яка розгулялася, — прямо кажучи, новорічна! Не видно нічого. Ось ялиночку прив’яжу й рушимо. А ти на мене не чекай, іди собі додому, бо замерзнеш у своїй одежинці, та й віхолою тебе замете!

Пасербиця. Нічого, мені не в первину. (Допомагає прив’язати ялинку.)

Солдат. Ось і готово. А тепер кроком руш, в путь-дорогу! Я вперед, а ти за мною, по моїх слідах. Так тобі легше буде. Ну, поїхали!

Пасербиця. Поїхали. (Здригнулася.) Ох! Подивіться-но. Он там, за тими соснами, два діди в білих шубах стоять.

Солдат. Які ще там діди? Де? (Робить крок уперед.) Це сосни.

У цей час дерева зсовуються, і діди зникають за ними.

Пасербиця. Та ні ж, я бачила. Два діди — в шубах, у шапках...

Солдат. Нині й дерева в шубах та шапках стоять. Ходімо швидше, новорічну завірюху, та ще в лісовій глуші, ще й не таке приверзеться!

Пасербиця і солдат ідуть геть. З-за дерев знов з’являються діди.

Січень. Пішли? Ну, мабуть, це твої останні гості. Більше в цьому році людей у нас в лісі не буде. Клич братів новорічне вогнище розкладати.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар