Слава ЗСУ!

Професор. Деякі з них лягають восени, і сплять аж поки розтане сніг.

Королева. Тут стільки снігу, що він, мабуть, ніколи не розтане. Я й не уявляла, що бувають такі високі замети. Мені зимно. Дайте накидку!

Один із солдатів скидає з себе спочатку плащ, потім куртку з хутряною облямівкою. Йому наслідують інші солдати.

Королева (до професора). Поясніть мені, що це значить: ми мало не заклякли від холоду, а ці люди поскидали із себе навіть свої куртки!

Професор (трусячись від холоду). В-в-в... Це цілком зрозуміло, ваша величносте: посилений рух сприяє кровообігу.

Королева. Я нічого не зрозуміла! Покличте сюди оцих солдатів!

Підходять два солдати: один — літній, вже відомий глядачеві, другий зовсім молодий. Молодий стирає з лоба піт і стає струнко.

Скажи мені, чому ти витер лоба?

Солдат. Не звольте гніватись, ваша величносте! (Ніяково.)Упрів!

Королева. Як? Що це значить — упрів?

Старий солдат. Так у нас кажуть, ваша величносте. Від лопати, від сокири та від мітли парко стало, ваша величносте.

Королева. Он як? Ви чули? Гофмейстерино, канцлере, беріть сокири. А мені дайте мітлу! Беріть усі — що кому до вподоби! А й справді, від цього тепліше стає. (Витирає з лоба піт.) Я навіть упріла!

Гофмейстерина. Ах!

Королева. Хіба я не так сказала?

Професор. Ні, ви сказали правильно, ваша величносте, але насмілюсь зауважити, що вислів цей не зовсім шляхетний, а так би мовити, народний.

Королева. Ну що ж, королева має знати мову свого народу! Ви самі

повторюєте це мені перед кожним уроком граматики!

Професор. Боюся, що ви, ваша величність, не зовсім вірно зрозуміли мої

слова ...

Начальник королівської варти. А ви гово-рили б простіше. Ось як я,

наприклад: раз, два, кроком руш - і всі мене розуміють.

Королева (кидаючи мітлу). Раз, два, - кидайте мітли та лопати! Мені

набридло помсти сніг! (Начальнику королівської варти.) Куди поділися ці

жінки, які мають показати нам, де ростуть проліски?

Королівський прокурор. Я побоююся, що ці злочинниці обдурили варту і

зникли.

Королева. Ви відповідаєте за них головою, начальник королівської варти!

Якщо їх не буде тут за хвилину ...

Дзвін дзвіночків. Іржання коней. З-за кущів виходять Стара, Донька

і Пасербиця. Їх оточує варта.

Начальник королівської варти. Тут вони, ваша величність!

Королева. Нарешті!

Стара (озираючись по сторонах, про себе). Ти ба, озеро! Адже ось

брешеш, брешеш, та ненароком і правду збрешеш! (Королеве.) Ваша величність,