Слава ЗСУ!

Перший глашатай. Під наказом власною її величності рукою підписано: «З Новим роком! З першим квітня!»

Другий глашатай.

Морозу вже не буде,

і сніг розтане вмить!

До лісу, добрі люди,

За пролісками йдіть!

Як пролісків хороших

ви нам принесете...

Червінців повен кошик

одержите за те!

Перший глашатай (плескаючи долонею по долоні).

Брр!.. Холодно!

Картина третя

Маленький будиночок на околиці міста. Жарко топиться піч. За вікнами метелиця. Сутінки. Мачуха викачує тісто. Дочка сидить перед вогнем. Вона перебирає кошики. Спочатку бере маленький, потім більший, потім найбільший.

Дочка (тримаючи в руках маленький кошик). А що, мамо, в цей кошик багато золота ввійде? На шубку вистачить?

Мачуха. На ціле придане вистачить — і на шубки й на спіднички.

Дочка. А в цей скільки влізе?

Мачуха. А в цей ще більше. Тут вже й на будинок кам’яний вистачить, і на коня з гнуздечкою, і на баранця з овечкою.

Дочка. Ну, а в цей?

Мачуха. А тут вже нічого й казати! На золоті їстимеш питимеш, у золоті ходитимеш, у золото взуєшся, золотом вуха завісиш.

Дочка. Ну, то я цього кошика й візьму! (Зітхаючи.) Одна біда — пролісків не знайти. Мабуть, посміятися з нас хотіла королева.

Мачуха. Молода ще, от і вигадує всяку всячину.

Дочка. А що як хто-небудь піде в ліс та й набере там пролісків? І дістанеться йому отакий кошик золота!

Мачуха. Ну, де там набрати! Раніш весни пролісків і не побачиш. Глянь, які кучугури намело — аж під саму стріху.

Дочка. А може, під кучугурами вони й ростуть собі потихесеньку? От надіну я свою кожушинку та й спробую пошукати.

Мачуха. Що ти, донечко! Та я ж тебе й за поріг не випущу. Глянь у віконце, яка завірюха розгулялась. А до ночі хіба ж таке ще буде!

Дочка (хапає найбільший кошик). Ні, піду. Хіба ж пощастить колись до палацу потрапити, до самої королеви на свято? Та ще кошик золота дадуть.

Мачуха. Замерзнеш у лісі!

Дочка. Ну самі до лісу йдіть, наберіть пролісків, а я їх до палацу віднесу.

Мачуха. Чи ж тобі, донечко, рідної матері не шкода?

Дочка. Хоч і шкода вас, та й золота шкода, а ще більше себе шкода!

Мачуха. Хороша дочка, що й казати! В таку негоду хазяїн собаки на вулицю не вижене, а вона матір жене.

Дочка. Еге ж, вас виженеш! Ви й кроку, для дочки не ступите. Отак і просидиш через вас у свято в кухні біля печі. А інші з королевою в срібних санках кататимуться, золото лопатою загрібатимуть... (Плаче.)

Мачуха. Та цить, донечко, не плач! Поїж-но пиріжка гарячого...

Дочка (крізь сльози). Не треба мені пиріжків! Коли не хочете самі йти й мене не пускаєте, то нехай сестра піде. Прийде з лісу, а ви її знов пошліть.