Слава ЗСУ!

Мачуха. Та й справді! Чого б не послати? Ліс недалечко, збігати недовго. Набере вона квіточок, ми з тобою їх до палацу віднесем. А замерзне... То, значить, така вже її доля. Хто за нею плакатиме?

Дочка. Та певно, не я. До чого вона мені набридла! За ворота вийти не можна — сусіди тільки про неї і говорять: «Сирітка нещасна!» «Робітниця — золоті руки!» «Красуня очей не відведеш!» А чим я за неї гірша?

Мачуха. Що ти, донечко? Як на мене, ти краща, а не гірша. Та тільки не кожен це бачить. Вона ж хитра, підлеститись уміє. Тому поклониться, цьому посміхнеться. от усі й жаліють її. Сирітка та сирітка! А чого їй, сирітці, бракує? Хустку я їй свою віддала, зовсім добра хустка, і семи років я її не проносила, а потім тільки макітру обгортала. Черевички твої позаторішні доношувати їй дозволила. Чи мені шкода? А вже хліба скільки на неї йде! Вранці шмат, та в обід окраєць, та ввечері шкоринка. Скільки це за рік вийде! Адже днів у році багато. Інша не знала б, як віддячити, а від цієї слова не почуєш.

Дочка. Ну от, нехай і піде до лісу. Дамо їй кошика що найбільшого.

Мачуха. Що ти, донечко! Цей кошик новий, недавно куплений. Шукай його потім у лісі. Ось цього дамо — і пропаде, так не шкода.

Дочка. Та це малий дуже!

Входить пасербиця. Хустка на ній вся засипана снігом. Вона знімає її із себе, струшує, потім підходить до печі й гріє руки.

Пасербиця. Мете, що ні землі, ні неба не видно. Ледь добралася.

Мачуха. На те й зима, щоб віхола була.

Пасербиця. Ні, такої віхоли за цілий рік не було. Та й не буде.

Дочка. Ну що, зогрілася? Треба тобі ще декуди збігати. До лісу.

Пасербиця. Чого? Я хмизу багато привезла, на тиждень вистачить.

Дочка. Та не по хмиз, а по проліски!

Пасербиця (сміючись). Хіба що по проліски! А я зразу й не добрала, що ти жартуєш. Злякалася: нині й загинути неважко — сніг так і сипле.

Дочка. А я й не жартую. Ти хіба про наказ не чула? Тому, хто сьогодні пролісків набере, королева цілий кошик золота дасть!

Пасербиця. Та які ж зараз проліски? Адже ж зима...

Мачуха. Навесні за проліски не золотом платять, а міддю.

Дочка. Та що там балакати! Ось тобі кошик.

Пасербиця (дивиться у вікно). Сутеніє вже.

Мачуха. А ти б іще довше по хмиз ходила, то б зовсім поночі стало.

Пасербиця. Може, завтра піти? Я ранесенько встану, ледь розвидниться.

Дочка. Отак на нас у палаці й чекатимуть! Адже ж квіти до свята потрібні.

Пасербиця. Та хіба й розгледиш їх у таку темряву?

Дочка (жуючи пиріжок). А ти нижче нахиляйся та краще придивляйся.

Пасербиця. Не піду я! Невже вам мене не шкода? Загину я в лісі.

Дочка. А що ж, мені замість тебе до лісу йти?