Слава ЗСУ!

Пасербиця (схиливши голову). Та золото ж не мені потрібне.

Мачуха. Авжеж, ти все маєш, все в мачухи та в сестри знайдеться.

Дочка. Вона в нас багата, від цілого кошика золота відмовляється! Ну, чи ти підеш, чи ні? Кажи прямо. Не підеш? Де моя кожушинка? (Зі слізьми в голосі.) Хай вона собі тут біля печі гріється, пироги їсть, а я до півночі по лісі буду ходити, в заметах грузнути... (Хапає кожушок і біжить до дверей.)

Мачуха (ловить її за поли). Ти куди? Сідай на місце, дурненька! (До пасербиці.) А ти хустину на голову, кошик у руки й іди! Гляди мені: якщо довідаюсь, що ти у сусідів просиділа, в хату не пущу — замерзай надворі!

Дочка. Іди та без пролісків не повертайся!

Пасербиця закутується хустиною, бере кошик і виходить. Мовчанка.

Мачуха (озирнувшись на двері). І двері за собою як слід не причинила. Он як дме! Замкни двері, донечко. І накривай стіл. Вечеряти пора.

Дія друга

Картина перша

Ліс. Іде лапатий сніг. Густі сутінки. Пасербиця пробирається крізь високі замети. Кутається в подерту хустину. Дме на закляклі руки. У лісі стає все темніше.

Пасербиця (спотикається, заплутується в чагарях). Не піду далі. Усе одно, де замерзати. (Сідає на повалене дерево.) Темно як! І не знаю, куди зайшла. Тут і вдень заблукати легко, а вже вночі — й поготів. От і прийшла моя смерть. Небагато я доброго бачила, а все ж таки боязко вмирати... Хіба що гукнути на допомогу? Може, й почує хтось — лісник чи дроворуб запізнілий, або мисливець. Агов! Рятуйте! Ніхто не відгукується. Що ж мені робити? А що як вовки наскочать? Щось світиться, он-он, вдалині. А може, це вовчі очі? Та ні, вовчі очі зелені, а це золотий вогник. Може, лісникова хатка недалечко або дроворуби вогнище розклали? Треба йти. Ох, ноги не йдуть, задубіли зовсім! (Іде через силу, провалюється в замети, пролазить через повалені стовбури.) Аби тільки вогник не погас! Ні, він усе ясніше горить. І димком ніби потягло. Невже вогнище? (Іде, розсуваючи гілки густих ялин.)

Навколо стає все світліше. І раптом перед дівчинкою відкривається галявина, посеред якої жарко палає багаття. Навколо багаття сидять люди. Їх дванадцятеро: троє старих, троє літніх, троє молодих; а останні троє – ще зовсім юнаки. На двох старих — білі довгі шуби, волохаті білі шапки, на третьому — біла шуба з чорними смугами. Один з літніх — у золотаво-червоній, другий — в іржаво-рудій, третій — у бурій одежі. Решта шестеро — у зелених, різного відтінку, жупанах, гаптованих кольоровими візерунками. У одного з юнаків поверх зеленого жупана — шубка наопаш, у другого – шубка на однім плечі. Дівчина спиняється між ялин і, не наважуючись вийти на галявину, прислухається до того, що говорять брати.

Січень (кидає у вогонь оберемок хмизу).

Гори, гори ясно, -

Літо буде красне,

А зима тепліша,

А весна миліша.

Червень.

Гори, гори ясно, -

Ягід буде рясно!

Де сніги біліші, -

Буде ще рясніше!