Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Дванадцять стільців. Золоте теля

Розмовляючи так, концесіонери приткнулись до чебоксарського берега.

Увечері, збільшивши капітал на п'ять карбованців продажем васюкінського човна, друзі сіли на теплохід «Урицький» і попливли до Сталінграда, розраховуючи перегнати по дорозі повільний тиражний пароплав і зустрітися з трупою колумбівців у Сталінграді.

«Скрябін» прийшов до Сталінграда на початку липня. Друзі зустріли його, ховаючись за ящики на пристані. Перед розвантаженням на пароплаві відбувся тираж. Розіграли крупні виграші.

Стільців довелося дожидати години чотири. Спочатку з пароплава посунули колумбівці і тиражні службовці. З-поміж них визначалося осіянне обличчя Персицького.

Сидячи в засідці, концесіонери чули його вигуки:

— Так! Моментально їду до Москви! Телеграму уже надіслав! І знаєте яку? «Радію з вами». Хай догадуються!

Потім Персицький сів у прокатний автомобіль, попереду оглянувши його звідусіль і помацавши радіатор, і поїхав чомусь під вигуки «ура!»

Після того як з пароплава вивантажено гідравлічний прес, почали виносити колумбівське речове оформлення. Стільці винесли, коли уже стемніло. Колумбівці сіли в п'ять парокінних фургонів і з веселим криком покотили прямо на вокзал.

— Здається, в Сталінграді вони не гратимуть, — сказав Іполит Матвійович.

Це спантеличило Остапа.

— Доведеться їхати, — вирішив він, — а на які гроші їхати? А втім, ходімо на вокзал, а там видно буде.

На вокзалі з'ясувалось, що театр їде до П'ятигорська через Тихорєцьку — Мінеральні Води. Грошей у концесіонерів вистачило тільки на один квиток.

— Ви умієте їздити зайцем? — запитав Остап Вороб'янінова.

— Спробую, — несміливо сказав Іполит Матвійович.

— Чорт з вами! Краще вже не пробуйте! Прощаю вам іще раз. Гаразд, зайцем поїду я.

Для Іполита Матвійовича куплено квиток у безплацкартному твердому вагоні, в якому колишній предводитель і прибув на прикрашену олеандрами в зелених кадовбах станцію Мінеральні Води Північно-Кавказьких залізниць, і, намагаючись не навертатися на очі колумбівцям, що саме вивантажувалися з поїзда, почав шукати Остапа.

Давно вже театр поїхав у П'ятигорськ, розмістившись у новеньких дачних вагончиках, а Остапа все не було. Він приїхав тільки увечері і знайшов Вороб'янінова в страшенно нервовому стані.

— Де ви були? — простогнав предводитель. — Я так змучився.

— Це ви змучились, роз'їжджаючи з квитком у кишені? А я, значить, не змучився? Отже, це не мене зігнали з буферів вашого поїзда в Тихорєцькій? Це, значить, не я сидів там три години як дурень, дожидаючи товарного поїзда з порожніми нарзанними пляшками? Ви — свиня, громадянине предводителю! Де театр?

— У П'ятигорську.

— Їдьмо! Я дещо згріб по дорозі. Чистий прибуток становить три карбованці. Зрозуміла річ, це небагато, але на першу купівлю нарзану і залізничних квитків вистачить.

Дачний поїзд з торохкотінням, подібним до торохкотіння воза, за п'ятдесят хвилин дотяг мандрівників до П'ятигорська. Мимо Змійки і Бештау концесіонери прибули до підніжжя Машука.


Розділ XXXVI

Вид на малахітову калюжу

Був недільний вечір. Усе було чисте і вмите. Навіть Машук, порослий чагарем і гайками, здавалося, був дбайливо розчесаний і струмив запах гірського вежеталю.

Білі штани найрізноманітніших гатунків миготіли по ляльковому пероні: штани з рогожки, чортової шкіри, колом'янки, парусини і ніжної фланелі. Тут ходили в сандалях і сорочечках апаш. Концесіонери, у важких, брудних чоботищах, важких запорошених штанах, гарячих жилетах і розпечених піджаках, почували себе чужими. Серед усієї різноманітності веселеньких ситчиків, яким хизувались курортні панночки, найяснішим і найелегантнішим був костюм начальниці станції.

На превелике здивування всіх приїжджих, начальником станції була жінка. Руді кучері вибивалися з-під червоного кашкета з двома срібними позументами на околиші. Вона носила білий формений кітель і білу спідницю.

Намилувавшись начальницею, прочитавши свіжонаклеєну афішу про гастролі в П'ятигорську театру Колумба і випивши за гривеник дві склянки нарзану, мандрівники дістались у місто трамваєм лінії «Вокзал — Квітник». За вхід у «Квітник» узяли десять копійок.

У «Квітнику» було багато музики, багато веселих людей і обмаль квітів. Симфонічний оркестр виконував у білій раковині «Танок комарів». У Лермонтовській галереї продавали нарзан. Нарзаном торгували в кіосках і на рознос.

Ніхто не звертав уваги на двох брудних шукачів діамантів.

— Ех, Кисо, — сказав Остап, — ми чужі на цьому святі життя.

Попередня
-= 104 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!