Слава ЗСУ!

Першу ніч на курорті концесіонери провели біля нарзанного джерела.

Тільки тут, у П'ятигорську, коли театр Колумба ставив утретє перед здивованими городянами своє «Одруження», компаньйони зрозуміли всі труднощі гонитви за скарбами. Пробратись у театр, як вони гадали перед цим, було неможливо. За кулісами ночували Галкін, Палкін, Малкін, Чалкін і Залкінд, марочна дієта яких не дозволяла їм жити в готелі.

Так минали дні, і друзі вибивалися з сили, ночуючи біля місця дуелі Лермонтова і годуючись переноскою багажа туристів-середнячків.

На шостий день Остапові пощастило завести знайомство з монтером Мечниковим, завідувачем гідропреса. На цей час Мечников, через брак грошей щодня похмеляючись нарзаном з джерела, дійшов жахливого стану і, як спостеріг Остап, продавав на ринку деякі речі з театрального реквізиту. Остаточної домовленості було досягнуто на ранковому узливанні біля джерела.

Монтер Мечников називав Остапа дусею і погоджувався.

— Можна, — казав він, — це завжди можна, дусю. З нашим задоволенням, дусю.

Остап одразу ж зрозумів, що монтер великий дока. Договірні сторони заглядали один одному в вічі, обіймались, дружньо ляскали по спинах і ввічливо сміялися.

— Ну, — сказав Остап, — за все діло десятку!

— Дусю! — здивувався монтер — Ви мене сердите. Я чоловік, змучений нарзаном.

— Скільки ж ви хочете?

— Покладіть півсотні. Адже майно казенне. Я чоловік змучений.

— Гаразд. Беріть двадцять! Згода? Ну, по очах бачу, що згода.

— Згода є продукт за повного непротивлення сторін.

— Добре говорить, собака, — шепнув Остап на вухо Іполитові Матвійовичу, — учіться.

— Коли ж ви стільці принесете?

— Стільці проти грошей.

— Це можна, — сказав Остап, не думаючи.

— Гроші наперед, — заявив монтер, — уранці — гроші, увечері — стільці або увечері — гроші, а другого ранку — стільці.

— Може, сьогодні стільці, а завтра гроші? — допитувавсь Остап.

— Я ж, дусю, чоловік змучений. Такі умови душа не приймає!

— Але ж я, — сказав Остап, — тільки завтра дістану гроші телеграфом.

— Тоді і розмовляти будемо, — закінчив розмову впертий монтер, — а поки що, дусю, щасливо зоставатись біля джерела, а я пішов: у мене з пресом роботи багато. Симбієвич за горло бере. Сил не вистачає. А самим нарзаном хіба проживеш?

І Мечников, чудово освітлений сонцем, пішов собі геть. Остап суворо глянув на Іполита Матвійовича.

— Час, — сказав він, — який ми маємо, — це гроші, яких ми не маємо. Кисо, ми повинні робити кар'єру. Сто п'ятдесят тисяч карбованців і нуль нуль копійок лежать перед нами. Треба тільки двадцять карбованців, щоб скарби стали нашими. Тут не слід гребувати ніякими засобами. Пан або пропав. Вибираю пана, хоч він і явний поляк. Остап задумно обійшов круг Вороб'янінова.

— Зніміть піджак, предводителю, мерщій, — сказав він несподівано.

Остап узяв із рук здивованого Іполита Матвійовича піджак, кинув його на землю і почав топтати запорошеними штиблетами.

— Що ви робите?! — заверещав Вороб'янінов. — Цей піджак я ношу от уже п'ятнадцять років, і він іще як новий!

— Не хвилюйтеся! Він скоро не буде як новий! Дайте капелюх! Тепер посипте штани пилом і змочіть їх нарзаном. Живо!

Іполит Матвійович через кілька хвилин став брудним до огиди.

— Тепер ви дійшли розуму і маєте цілковиту можливість заробляти гроші чесною працею.

— Що ж я мушу робити? — плаксиво запитав Вороб'янінов.

— Французьку мову, сподіваюсь, знаєте?

— Дуже кепсько. У межах гімназіального курсу.

— Гм… Доведеться орудувати в цих межах. Чи зможете ви сказати по-французьки таку фразу: «Панове, я не їв шість днів»?

— Мосьє, — почав Іполит Матвійович запинаючись, — мосьє, гм, гм… же не, чи як там, же не манж па… шість, як воно: єн, де, труа, катр, сенк, сіс… сіс… жур. Значить, же не манж па сіс жур.

— Ну і вимова ж у вас, Кисо! А втім, чого вимагати від старця! Звичайно, старець в Європейській Росії розмовляє по-французьки гірше, ніж Мільєран. Ну, Кисулю, а в яких межах ви знаєте німецьку мову?

— Навіщо мені це все? — гукнув Іполит Матвійович.

— Для того, — сказав Остап значущо, — що ви зараз підете до «Квітника», станете в тіні і будете по-французьки, по-німецьки і по-нашому просити милостиню, підкреслюючи те, що ви колишній член Державної думи від кадетської фракції. Весь чистий збір піде монтерові Мечникову. Розумієте?

Іполит Матвійович умить змінився. Груди йому вигнулись, як Палацовий міст у Ленінграді, очі метнули вогонь, і з ніздрів, як здалося Остапові, заклубив густий дим. Вуса повільно почали підніматись.