Слава ЗСУ!

В Чорноморську збиралася будувати крематорій з відповідним приміщенням для урн, тобто з колумбарієм, і це нововведення кладбищенського підвідділу чомусь дуже тішило громадян. Може, їх смішили нові слова — крематорій і колумбарій, а може, звеселяла сама думка про те, що людину можна опалити, як поліно. У всякому разі, на вулицях і в трамваях вони покрикували на всіх бабусь і дідів: «Ти куди, стара, прешся? До крематорію поспішаєш?» Або: «Пропустіть старенького вперед, йому в крематорій час». І дивна річ, ідея вогненного захоронення старим дуже сподобалася; ці веселі дотепи викликали у них цілковите схвалення. І взагалі, розмови про смерть, які до цього часу вважали тут за незручні і неввічливі, стали котируватись в Чорноморську нарівні з анекдотами з єврейського чи кавказького життя і викликали загальне зацікавлення.

Пройшовши повз голу мармурову дівчину, що стояла на початку сходів, тримаючи у піднятій руці електричний факел, і невдоволено зирнувши на плакат: «Чистка «Геркулеса» починається. Геть змову мовчання і кругову поруку!», службовець піднявся на другий поверх. Він працював у фінансово-лічильному відділі. До початку роботи лишилося ще п'ятнадцять хвилин, але Сахарков, Дрейфус, Тезоіменицький, Музикант, Чеваженська, Кукушкінд, Борисохлєбський і Лапідус-молодший вже сиділи за своїми столами. Чистки вони не боялись нітрішки, в чому не раз запевняли один одного, але за останній час чомусь почали приходити на службу якомога раніше. Користуючись небагатьма хвилинами вільного часу, вони голосно розмовляли поміж себе. Голоси їх гуділи в величезному залі, який колись був готельним рестораном. Про це нагадували стеля в різьблених дубових кесонах і розписні стіни, де з жахливими посмішками перекидалися менади, наяди і дріади.

— Ви чули новину, Корейко? — запитав прибулого Лапідус-молодший. — Невже не чули? Ну? Ви будете вражені…

— Яка новина?.. Здрастуйте, товариші! — промовив Корейко. — Здрастуйте, Ганно Василівно!

— Ви навіть уявити собі не можете! — смакуючи, продовжував Лапідус-молодший. — Бухгалтер Берлага потрапив до будинку божевільних.

— Та що ви говорите? Берлага? Та він же зовсім нормальна людина!

— До вчорашнього дня був нормальний, а сьогодні став найненормальніший, — втрутився у розмову Борисохлєбський. — Це факт. Мені дзвонив його шуряк. У Берлаги серйозне психічне захворювання, розладнання п'яточного нерва.

— Треба лише дивуватися, що в нас у всіх нема ще розладнання цього нерва, — зловісно зауважив старий Кукушкінд, дивлячись на товаришів по службі крізь овальні нікельовані окуляри.

— Не каркайте, — сказала Чеважевська. — Завжди він сум наводить.

— Все ж таки жаль Берлагу, — озвався Дрейфус, перекрутившись на своєму гвинтовому табуреті обличчям до товариства. Товариство мовчки погодилося з Дрейфусом. Лише Лапідус-молодший загадково посміхнувся. Розмова перейшла на тему про поведінку душевнохворих; заговорили про маніяків, було згадано кілька історій про знаменитих божевільних.

— Ось у мене, — викрикнув Сахарков, — був дядько божевільний, який уявляв себе одночасово Авраамом, Ісааком і Іаковом. Уявляєте собі, якого галасу він здіймав!

— Треба лише дивуватись, — бляшаним голосом сказав старий Кукушкінд, поволі протираючи окуляри полою піджака, — треба лише дивуватись, що ми всі ще не уявили себе Авраамами, — старий засопів, — Ісааками…

— І Іаковами? — глузливо запитав Сахарков.

— Ага! І Яковами! — раптом вискнув Кукушкінд. — Та Іаковами! Саме Іаковами! Живеш у такий нервовий час… Ось коли я працював у банкирській конторі «Сікоморський та Цесаревич», тоді не було ніякої чистки…

При слові «чистка» Лапідус-молодший стрепенувся, взяв Корейка під руку і повів його до величезного вікна, на якому різнокольоровими скельцями було викладено двоє готичних лицарів.

— Та найцікавіше про Берлагу ви ще не знаєте, — зашепотів вій, — Берлага здоровий, як бик.

— Як? То він не в будинку божевільних? — Ні, в будинку божевільних. Лапідус уїдливо посміхнувся.

— У цьому весь трюк. Він просто злякався чистки і вирішив пересидіти тривожний час. Прикинувся божевільним. Зараз він, мабуть, ричить і регоче. От спритняга! Навіть завидки беруть!

— У нього що — з батьками не гаразд? Торговці? Чужий елемент?

— І з батьками не гаразд, та й сам він, між нами кажучи, мав аптеку. Хто ж міг знати, що буде революція? Люди влаштовувались, як могли, хто мав аптеку, а хто навіть фабрику. Я особисто не бачу в цьому нічого поганого. Хто міг знати?

— Треба було знати, — холодно сказав Корейко.

— От я і. кажу, — нашвидку підхопив Лапідус, — таким не місце в радянській установі.