Слава ЗСУ!

— Дадуть двісті,—прошепотів перекладач. — А ви справді маєте такий рецепт?

— Зараз же вам продиктую, тобто одразу ж після одержання грошей. Який завгодно: картопляний, пшеничний, абрикосовий, ячмінний, з ягід, шовковиці, з гречаної каші. Навіть із звичайнісінької табуретки можна гнати самогон. Дехто дуже полюбляє табуретівку. А ні — то можна просту кишмишівку чи слив'янку. Одно слово — перший-ліпший з півтораста самогонів, які мені відомі.

Остапа відрекомендували американцям. У повітрі довго плавали ввічливо підняті капелюхи. Потому приступили до справи.

Американці вибрали пшеничний самогон, який привабив їх простим способом виробки. Рецепт довго записували в блокноти. Остап розповів американським ходакам і найкращу конструкцію кабінетного самогонного апарата, який легко приховати від стороннього ока в тумбі письмового столу. Це вже без плати, як премію. Ходоки запевнили Остапа, що при американській техніці виготовити такий апарат дуже легко. Остап, з свого боку, запевнив американця, що апарат його конструкції дає в день відро чудового ароматного перваку.

— О! — вигукнули американці.

Вони вже чули це слово в одній поважній родині в Чікаго. І там «pervatsh'e» дістає пречудові референції. Глава цього сімейства свого часу побував з американським окупаційним корпусом в Архангельську, пив там «pervatsh» і з тих пір не може забути чарівного стану, в який він потрапляв завдяки цьому напою.

В устах розомлілих туристів грубе слово «первак» звучало ніжно, манливо.

Американці з легкою душею віддали двісті карбованців і довго трясли руку Бендеру. Паніковському і Балаганову теж пощастило поручкатися з громадянами заатлантичної республіки, змученими «сухим законом». Перекладач на радощах чмокнув Остапа в тверду щоку і просив заходити, додавши до цього, що стара мати буде дуже рада. Одначе адреси чомусь не лишив.

Здружившись, мандрівники посідали у свої машини. Козлевич на прощання зіграв матчиш, і під його веселі звуки автомобілі помчали в протилежні боки.

— Бачте, — сказав Остап, коли американська машина зникла в куряві,—все сталося так, як я вам казав. Ми їхали. На дорозі валялися гроші. Я Їх підібрав. Гляньте, вони навіть не припали пилом…

І він зашелестів пачкою «новеньких кредиток.

— Власне кажучи, хвастатись нічим, комбінація простенька. Охайність, чесність — ось що цінно. Двісті карбованців. За п'ять хвилин. І я не тільки не порушив законів: навпаки, навіть зробив приємну для багатьох справу. Екіпажу «Антилопи» я дістав гроші, старенькій матері повернув сина-перекладача і нарешті задовольнив духовну спрагу громадян країни, з якою як-не-як ми маємо торгові зв'язки.

Наближався час обіду. Остап заглибився над картою пробігу, видерту ним з автомобільного журналу, і повідомив про наближення міста Лучанська.

— Місто дуже невелике, — сказав Бендер, — це кепсько. Що менше місто, то довші привітальні промови. А тому попросимо люб'язних господарів міста на перше дати обід, а промови на друге. В антракті я подбаю про вашу екіпіровку. Паніковський! Ви починаєте забувати свої обов'язки. Поновіть плакат на своєму місці.

Козлевич вже набив руку на урочистих фінішах і спинив машину перед самісінькою трибуною. Тут Бендер обмежився коротеньким привітанням. Домовилися провести мітинг о другій годині. Підкріпившись даровим обідом, автомобілісти в доброму настрої пішли до магазину готового одягу. їх оточував натовп. Антилопівці гідно несли тягар слави, який несподівано впав на них. Вони йшли посеред вулиці, тримаючись за руки і погойдуючись, наче матроси в чужоземному порту. Рудий Балаганов, що справді нагадував молодого боцмана, почав співати морську. пісню.

Магазин «Одяг чоловічий, жіночий і дитячий» причаївся під величезною вивіскою, яка затулила собою весь двоповерховий будинок.

На вивісці було намальовано десятки фігур: жовтолиці мужчини з тоненькими вусиками, в шубах з відкинутими тхорячими полами, дами з муфтами в руках, коротконогі діти у матроських костюмчиках, комсомолки в червоних косинках і похмурі господарники у фетрових, по самісінькі стегна, чоботях. І вся ця розкіш — розбивалася об малесенький папірець, приклеєний до дверей магазину.

ШТАНІВ НЕМА

— Як же грубо, — сказав Остап, входячи, — одразу видно провінцію. Написали б як пишуть у Москві: «Брюк нема», пристойно і благородно. Задоволені громадяни розходяться по своїх домівках.

В магазині автомобілісти затрималися недовго. Для Балаганова знайшлася канареєчна ковбойська сорочка в широку клітку і стетсонівський капелюх з дірочками. Козлевичу довелося задовольнитися обіцяним хромовим картузом і такою ж тужуркою, яка виблискувала наче пресована ікра. Довго марудилися з Паніковським. Довгополий сюртук пастора і м'який капелюх, які, за задумом Бендера, мали облагородити зовнішній вигляд порушника конвенції, відпали в першу ж хвилину. Магазин міг запропонувати лише костюм пожежника: куртку з золотими насосами в петлицях, волохаті напівшерстяні штани і картуз з синім кантом. Паніковський довго підстрибував перед хвилястим дзеркалом.